Президент Росії Володимир Путін заявив, що поставки американської летальної зброї Україні можуть спровокувати застосування військової сили на інших територіях, пише у своєму блозі на “Новому часі” колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

Подібні погрози та шантаж у російського президента залишилися чи не єдиним інструментом заявити про себе. Бо інших видимих способів звернути на себе увагу вже немає. Економіка РФ на стадії стагнації, зовнішньополітична ізоляція – “на марші” – невипадково він не їде на Генеральну асамблею, адже за таких обставин знову сидіти в кутку якось не випадає. До того ж санкції не лише не знімають, але й продовжують, корисні ідіоти, пригодовані в Європі, хоч щось і говорять, але на них все менше звертають увагу – одним словом ситуація явно не для великого кормчого великої держави.

Чим можна в такому випадку привертати до себе увагу? Або якимись епатажними заявами, або якимись нерозумними діями. Власне, найяскравіший приклад аналогічної поведінки – це Північна Корея, яка саме цим і займається. Мабуть, зовсім невипадково, що Росію і КНДР американці поставили в один рядок.

Тому ця погроза застосовувати зброю, як на мене, в основному спрямована на внутрішнє російське споживання, на те, щоб російському народові черговий раз дати сигнал, що “ми – сильні, ми їм покажем кузькіну мать”. Чи покажуть – у мене великі сумніви. Вже нема що показувати та нема чим. Тому як дрібну капость – звичайно, можна поставити озброєння в кілька районів, щоб насолити американцям чи європейцям, але це означає ще глибше загнати ситуацію в глухий кут, з якого все ж якось доведеться вибиратися, а наступний крок буде ще болючішим.

Тому я не вірю, що Путін зараз на щось спроможний, зокрема і через дуже слабеньку реакцію на закриття Генерального консульства в Сан-Франциско та всіх торгових представництв в Америці. Звернутися до суду – це, звичайно, добре, але я собі уявляю, що було б за радянських часів у такому випадку. Окрім погроз черговий раз когось кудись вислати, далі він піти вже не може.

Якби Путін вів адекватну політику, то й щодо КНДР він поводився б навпаки – замість підтримувати Кім Чен Ина, стимулював би ті країни, які можуть впливати на Північну Корею в напрямку зменшення загрози та напруги. Я думаю, ми ще будемо свідками цікавих відкриттів, коли експертна місія ООН таки розбереться, звідки в північнокорейців ракетні технології, й це все матиме катастрофічний для нього результат. Але, оскільки ідеологія Росії та Північної Кореї в принципі однакова й вона полягає в тому, що весь агресивний світ нібито проти них, а вони “обложені у фортеці” й мусять оборонятися, то тут проглядається ідеологічна спільність. На мою думку, основою позиції Путіна щодо Північної Кореї є оце відчуття тотальної глобальної несправедливості відносно цих країн, які мають право на відповідь – при цьому відповідь абсолютно неадекватну.