Українська художниця Ганна Галка, яка нині живе та працює в Мюнхені, створює живопис, у якому особисте стає універсальним, а родинна пам’ять перетворюється на художній символ. Її творчість зосереджена навколо теми роду, спадковості, жіночої сили та невидимого зв’язку між минулим, теперішнім і майбутнім.

Мистецький шлях Ганни розпочався ще в дитинстві у Дніпрі. У п’ятирічному віці вона почала займатися в художній студії при Палаці культури Південмашу. Саме там з’явилися перші навички, перше відчуття кольору, форми й радості від творчості. Пізніше родина переїхала на Сумщину, до селища Свеса. Після переїзду можливості системно продовжувати навчання в художній студії вже не було, однак малювання не зникло з її життя.

Ганна продовжувала розвиватися самостійно: малювала вдома, оформлювала шкільні плакати та стінгазети, шукала будь-яку можливість залишатися в контакті з мистецтвом. Навіть у моменти, коли не було електрики, вона продовжувала малювати при свічках. Цей образ — дитина зі свічкою, яка не припиняє творити попри зовнішні обставини, — багато говорить про внутрішню природу її мистецтва. Для Ганни творчість ніколи не була випадковим захопленням. Вона стала способом існування.

Важливу роль у формуванні її світогляду відіграла родина. Батько художниці багато років працює у сфері художнього литва та обробки бронзи, бере участь у створенні монументальних, історичних і сакральних скульптурних проєктів в Україні та за її межами. Серед рідних Ганни є скульптори, а також поет-письменник. Тому повага до творчої праці, культури, спадщини й ручної майстерності була природною частиною її життя з дитинства.

Сьогодні Ганна Галка працює в напрямі символічного реалізму. У її картинах реалістичні образи поєднуються із символами, архетипами та прихованими смислами. Художниця не прагне давати глядачеві готову відповідь. Навпаки, її роботи відкриваються поступово, залишаючи простір для особистого прочитання. У цьому полягає одна з найсильніших рис її живопису: він не лише показує образ, а й запрошує до внутрішнього діалогу.

Центральною темою творчості Ганни є рід і пам’ять поколінь. Протягом багатьох років вона збирає родинні історії, спогади близьких і далеких родичів, досліджує зв’язки між поколіннями. Для художниці тема роду — не абстрактна концепція і не модний мотив, а частина особистого життя. Саме з цього глибинного інтересу народжується її авторський художній світ.

У картині «Вогонь роду» розкриті долоні тримають полум’я над туманним лісом. Ліс у цій роботі постає образом предків — тих, хто вже не присутній фізично, але чия сила, пам’ять і досвід продовжують жити в нащадках. Крізь легку імлу проступають два ліси — символи двох родів, які поєднуються та продовжуються в нових поколіннях. Вогонь у долонях стає знаком життя, любові й пам’яті, що передається далі.

Інша важлива робота художниці — «Берегиня роду». У ній жіночий образ не пов’язаний із зовнішньою агресією чи боротьбою. Берегиня постає не як воїн і не як мисливиця, а як хранителька пам’яті предків. За її спиною — два роди, що поступово розчиняються в імлі минулого. У її руках немає стріли, адже її погляд сам стає дією. Це образ сили, яка не потребує зброї. Сили, переданої через покоління. Сили внутрішньої готовності берегти пам’ять свого коріння поза межами часу.

У картині «ДНК роду» соснова шишка перетворюється на символ насіння роду — початку нового життя, з якого виростають майбутні покоління. На тлі туманного лісу та гір вона нагадує про зв’язок між тими, хто був до нас, і тими, хто прийде після нас. Ми не завжди можемо назвати всіх своїх предків на ім’я, не завжди знаємо їхні історії, але їхній вплив продовжує існувати в нашому характері, виборі, пам’яті й внутрішній силі.

Особливе місце в творчості Ганни займає образ жінки як носійки пам’яті. Її надихають сильні жінки роду — матері, бабусі, прабабусі, які часто залишаються поза великими історичними наративами, але саме вони утримують невидимий зв’язок між поколіннями.

Вони зберігають родинні історії, передають цінності, підтримують близьких і стають тією тихою опорою, без якої неможлива тяглість роду. У картинах Ганни ця внутрішня жіноча сила набуває символічного звучання.

У 2026 році художниця взяла участь у міжнародній виставці сучасного мистецтва «DER GRUND» у Мюнхені під кураторством Ірини Федоренко — SEMIRA. Виставка проходила в межах міжнародного фестивалю TRACE. Також роботи Ганни представлені в онлайн-галереї Берліна. Її творчість поступово входить у ширший європейський мистецький контекст, зберігаючи при цьому глибокий зв’язок з українською культурою, родинною пам’яттю та особистою історією.

Окрім живопису, Ганна пише вірші та тексти пісень. За допомогою сучасних технологій ці тексти втілюються у музичні композиції та відеокліпи. Для художниці це ще одна форма самовираження, спосіб працювати з образами, емоціями та історіями. Так її творчість виходить за межі полотна й переходить у міждисциплінарний простір, де живопис, слово, музика й відео доповнюють одне одного.

На запитання, чому вона займається мистецтвом, Ганна відповідає просто: для неї це спосіб говорити про важливі речі мовою образів. Мистецтво допомагає передавати те, що іноді складно висловити словами. Навіть у ті періоди життя, коли не було можливості серйозно займатися живописом, творчість не зникала. Вона залишалася внутрішньою потребою.

Сьогодні Ганна Галка працює над розвитком авторської серії картин, присвячених роду, пам’яті поколінь, жіночим архетипам і культурній спадщині. Вона також продовжує створювати музичні проєкти на власні тексти, поєднуючи мистецтво й сучасні технології.

Її творчі плани пов’язані з новими виставковими проєктами, розширенням серії робіт і подальшим дослідженням теми пам’яті поколінь через мистецтво. Для Ганни важливо створювати твори, які не лише викликають емоції, а й спонукають людину замислитися над власним корінням, родинною історією та тим, що кожен із нас передає наступним поколінням.

У живописі Ганни Галки пам’ять не є застиглим архівом. Вона жива, тепла, мінлива — як вогонь у долонях. Її можна берегти, передавати, втрачати й знову знаходити. І саме в цьому вогні, що проходить крізь покоління, народжується головна сила її мистецтва.