Про безвіз писано і переписано. Однак я його сприймаю не як перемогу з народними гуляннями до зелених чортиків, а як звичайне явище, яке давно назріло.

Безвіз – це узагалі просто розв’язаний бюрократичний вузол на руках. Купив квиток в одну сторону, сів і полетів. Без купи довідок і виписок, які мають довести, що ти самодостатня працююча незаміжня жінка, яка не іде підзаробить на вихідних у борделі чи не зариться на фіктивний шлюб із 80-річним єврохр*ном. Віза справді була перешкодою для вільного планування подорожей. І зайвим штрихом: “ви люди третього сорту. Гірше за біженців в таборі Кале, які можуть осісти в Європі навіть без документів”.

Безвіз попри піар із кожної праски – це не якесь унікальне досягнення влади. Це необхідність. Безвіз і відмова від нього стали каталізатором для протестів у жовтні 2013.

Безвіз – зовсім не можливість піти на безкоштовний концерт “Піккардійської терції” на Європейській площі у неділю. Скоріше спогад про Нігояна та Жизнєвского, тих хто першими поклав голови на цій самій Європейській площі… Кого потім несли в трунах під “Плине кача” тієї самої “Піккардійської терції”. Вони померли за свободу і європейський вибір своєї країни, а оці танці на могилах, і пісні – якесь відлуння совка, коли на місці церков і цвинтарів зводили клуби та гастрономи.

Безвіз натуральний не сприймає наказів із районо “забезпечити присутність працівників освіти на такому-то заході”. Натуральний безвіз – це коли лікар і вчитель (“бюджетник” не підставка для прапора на штучному мітингу, а людина інтелігентної і поважної професії).

Постячи селфі з Європи # цебезвіз, штурмуючи сайт МАУ в пошуках дешевих авіаквитків, не варто забувати тих, хто голови поклав аби звичайні бюргери стояли в чергах до паспортних селвфі за біометричними паспортами, а не до бомбосховища чи авто з гуманітарною допомогою. Учора двоє бійців ЗСУ загинуло знову за цю можливість – жити без проблем далеко від Донбасу.

Нам в ефіри часто телефонують глядачі. Питають, “нащо безвіз, коли пенсія не 3000 євро” і про всіх, хто поїде мити унітази чи витирати чужі старечі дупи. Безвіз теж не про це.

У цьому вимірі – безвіз, скоріше для формування етично-естетичних смаків і про вікно в Європу, яке показало би місцевим аборигенам, як треба жити на землі.

Я упевнена, український турист в Альпах не гадитиме прямо в горах, не кидатиме курячі кістки і недоїдену картоплю прямо в воду, як бачила те учора в Букському каньйоні.

І можливо, колись зрозуміє, що здорова владна вертикаль – це соціальні ліфти і дотримання букви закону. А не правило шести кумівст та можливості все порєшать за пляшкою віскі і сигарою в дорогому кабаку опівночі.

Реальний безвіз урешті не декорація. Він починається не так з біопаспорта, а із голови.