Мій Стамбул – як виявилося – був атиповим. Це місто радості, безтурботності, щастя і постійного, дуже підприємливого руху вперед. Може, далось взнаки те, що десяток років я пізнавав Стамбул у контексті Центральної Азії, зупиняючись на день по дорозі туди й назад зі своїх відряджень – це змінює оптику. Але більш імовірно, що таким був час. Друга половина нульових – пік ліберальності турецького режиму, економіка рвалась угору, гроші текли рікою, інфраструктура росла на очах, нові міста, аеропорти, курорти, виробництва, зрештою, відчуття, що до євроінтеграції – от-от. І далі було майже фізичне враження передпокою нового золотого віку Туреччини.

Перший дисонанс внутрішніх відчутів і зовнішньої картинки стався, коли прочитав Памуковий “Істанбул” із його поясненням стамбульського hüzün – місцевої непозбувної бентеги зі присмаком хандри та сталістю в багатьох поколіннях. Внутрішньо мені це лягло, бо щось подібне відчувалося в радянському Львові, я чітко пам’ятаю цю емоцію з дитинства. Декорація – та ж, що і 100 років тому чи буде через наступні 100 років, але ж суть життя не в лаштунках.

Посутньо постійним критиком Ердоганових реформ для мене був The Economist, який дивися глибше за українські джерела: ісламіст Ердоган виявлявся геть не ісламістом, кемалісти загубили свою стежку модерності, а армії складно розриватися між своєю формальною і неформальною місією. Кілька тижнів тому у Стамбулі я дивився, який вигляд має сьогоденний hüzün – забиті фанерою вікна зачинених готелів поруч із палацом Топкапи, викорчцвані трамвайні рейки на Істіклялі, помітно менш залюднені коридори аеропорту Ататюрка.

Ердоган здійснив нереалізовану мрію Кучми і референдумом закріпив новий список пріоритетів для Туреччини. Буде менше відкритості, навіть туризм в основному зведений до “резервацій” середземноморського узбережжя, без кисню вільна преса чи академічні обміни з ЄС. Амбівалентність залишиться, бо в ній НАТО, дружба зі США та переваги в діалогах з Росією. Але Туреччина пішла шляхом, з якого українці зійшли, і це матиме разючий вплив на подальші траєкторії розвитку.