Галина Кисіль Клепіковська (Halyna Kysil Klepikovska) народилась у 1979 році у військовому гарнізоні біля Житомира. Перша освіта — вища технічна. Ближче до 40 років втілила мрію і отримала освіту художника і дизайнера. Через війну вимушено емігрувала з дітьми спочатку до Польщі, потім до Великої Британії.

⁃ Вітаємо! Дуже цікавий життєвий шлях, чому вирішили все ж таки стати художницею?

⁃ У моєму випадку важко сказати коли і чому я вирішила стати художником. Мені здається що я завжди була. Просто у зрілому віці я вирішила доповнити те, що маю, академічними знаннями, тому вступила спочатку в коледж культури і мистецтв, а згодом закінчила магістратуру. Художник — кожен, хто це відчуває всередині, в якийсь момент часу ти починаєш більш серйозно до того ставитись і постійно розвиватися у цьому напрямку.

⁃ Твої роботи дуже цікаві, в якому напрямку ти працюєш, що це за стиль?

⁃ Абстракція, імпресіонізм, але постійно експериментую і зі стилем і з тематикою.

⁃ 2022 рік багато що змінив, як на твоє мистецтво вплинула війна?

⁃ Війна вплинула дуже сильно. Опинившись у вимушеній еміграції, написання картин — було і є чи не єдиною розрадою, це допомагає справлятися зі стресом і показати, що відбувається всередині, коли важко про це говорити. Думаю, що відбиток війни назавжди залишиться зі мною, з кожним українцем.

⁃ Де ви зараз живите і як розвивається творче життя?

⁃ Наразі мешкаю у Англії з двома моїми дітьми. Час від часу маю виставки, активно беру участь у місцевих благодійних аукціонах. Консультую дітей та дорослих з приводу малювання. Дочка теж вирішила займатися мистецтвом, тому я є репетитором для неї, адже вона вибрала таку спеціалізацію в старших класах школи. Зараз декілька моїх робіт представлені на виставці «Creating the future» в Мюнхені, що проходить в рамках Міжнародного фестивалю сучасного мистецтва «СЛІДИ». З кураторкою і організаторкою Фестивалю Іриною Федоренко ми обрали для експозиції мої роботи із серії «Електрика». В цій серії ряд картин з електричними стовпами. Я вбачаю своєрідну естетику в них, вони важливі вузли і несуть світло, як артерії. Це не просто рандомні стовпи — всі вони знаходилися біля мого дому, де б я не жила останнім часом, тому це історія моїх подорожей, своєрідні відмітки на згадку, те, на що я дивилася кожен день з вікна. Дуже часто в мене є передчуття чогось, і тому ця серія зараз, з відключеннями світла, має вже новий сенс.

⁃ Дуже глибоко і цікаво. Які плани, що далі?

⁃ Англія дуже мальовнича, мене заворожують ці маленькі вулички в містах і селах, традиційність і стабільність. Тому в планах продовжувати серію маленьких містечок Англії. Звичайно, в планах показати цю серію на виставках.

⁃ Що вважаєте найважливішим моментом у розвитку вашої мистецької карʼєри?

⁃ Важливо розвиватися і слухати себе, не стояти на місці і не намагатися бути на когось схожим. Просто творити, це найважливіше. І звичайно, навчатися і не зупинятися на досягненнях.

⁃ Дякуємо за чудове спілкування і бажаємо здійснення всього задуманого!

— Від мене читачам: побажання бути собою, творити, якщо цього хочеться і не боятися оцінювання. Завжди будуть люди з трьох таборів — ті, кому подобається, ті, кому все одно, і ті, яким не подобається. Головне, щоб вам самим подобалось те, що ви робите.

В мене є теорія снігових баб, як би це смішно не звучало. Люди діляться на тих, хто їх ліпить, створює, на тих, хто потім на них дивиться і радіє, або просто проходить повз. А є ті, хто обов’язково їх зруйнує, пне ногою. І нам самим вирішувати, до якої категорії ми належимо — творець, спостерігач або руйнівник.

Фотографії з особистого архіву та соціальних мереж.