Як бачимо, толерантність на Центральноєвропейському континенті не завжди поважається.

Ми жодного разу не висловилися проти польських історичних чи ін. персонажів, що під час агресивних війн в Україні та окупації цілої частини нашої держави забагрянились по лікті в українську кров.

Усі ті їхні гетьмани й лицажі вкупі з Армією крайовою шануються в Польщі. Мовчимо, скільки часу Польща з Росією ділила Україну по Дніпру й скільки спільних каральних акцій провела та скільки грабувала ці землі.

Досить лише спільного з росіянами придушення Колііївщини та польсько-радянської операції “Вісла”.

Тепер багато з тих “героїв” шановані в польській історії й увіковічнені там як національні герої. Нам і на думку не спало лізти зі своєю правдою (і біллю) в їхні топоніми й підручники з історії. А як ще могло бути інакше?

Ми ніколи не “лізли” до поляків, росіян чи угорців. Проте наша толерантність, якась така культурологічна європейськість створила в сусідів хибну уяву.

Та росіяни вже незабаром повірять, що “ми” – таки не “вони”. І полякам теж доведеться колись визнати, що Україна – не “східні креси”, а добряча держава.

Переконаний, що жодні ультиматуми Польщі, Росії чи Улан-Уде (після виходу Бурятії з РФ) не змусять українців принижуватись і піддаватися відвертому шовіністичному шантажу.

Якби навіть наша центральна влада (теперішньгого гнилого замісу) пішла на поступки, то тисячі населених пунктів вибухнули б назвами вулиць тих історичних постатей, що боролися з російською, польською й будь-якою іншою агресією.

Молодий і амбіційний член ЄС мусив би повчитися толерантності в Німеччині. Прте німці – самодостатні, не планують агресії, уміють робити уроки й не мають комплексу нац. неповноцінності.

Не лізуть у душу іншим народам, не “пацифікують” і не повчають, що, скажімо, Манштейн був кращим за Кожедуба, бо, на відміну від українського пілота, що вбивав німців, воював за Німеччину. Якби теперішній лідер ЄС мав “польські мізки”, то вже вимагав би демонтажу в Україні пам”ятників українцям, що воювали за Батьківщину під час Другої світової, й перейменування сотень тисяч вулиць, парків тощо.

Агресія наших ближчих сусідів завжди починалася з культури, історії й церкви. Найбільше тут відзначилася, звичайно, Росія, проте Польща упевнено тримає друге місце. І те, що саме ці дві держави впродовж віків мордували Україну, ділили її, мають майже однакові державні герби, звичайно, співпадіння. Як і те, що саме ці дві держави обрали інструментом у міжнародних відносинах таку річ як шантаж.

Головний принцип міжнародних відносин – принцип взаємності. Надто, коли йдеться про речі, некодифіковані в міжнародних угодах.

Кожен має право на власну історію й власне ставлення до власних персонажів. Проте це для тих, хто прагне жити в мирі й повазі. А пихА – не кращий поводир у лабіринтах історії й міжнаціональних відносинах.

Переконаний, Україна відмовиться не лише від членства в ЄС, а й від багато чого іншого, проте не піддасться на дикунський шовіністичний шантаж.

А Польщу, шкода, чотири поділи так нічому й не навчили. І те, що сьогодні українці – вкотре за останню тисячу років – стали між Ордою й тією ж Польщею, надає відповідним заявам польських політиків особливого “присмаку”.