Знаєте, чому я так поважаю західну цивілізацію попри її постійні заноси в різні крайнощі? За те, що справжні цінності завжди візьмуть гору.

Цивілізовані люди можуть роками живитися ілюзіями, дозволяти себе обманювати й чинити необачно та несправедливо. Ну зовсім як великі діти-акселерати (інтелект аж зашкалює, а життєвого досвіду ще обмаль). Але коли вже доходять до розуміння, то дуже скоро місця для компромісів із власним сумлінням не залишається зовсім.

Так і щодо нас було попередні три роки. Вірили, що Росію можна замирити переконаннями, що винуваті обидві сторони, що не може ж “народ Достоєвського і Толстого” бути аж таким відморозком… А потім після чергової гулі на лобі, коли Хам уже заліз і напаскудив на їхньому власному столі, прийшло нарешті розуміння. І все.

І нема більше жодних виправдань путлєру, всі без винятку проросійські євроскептики на всіх виборах ідуть у відвертий бан, а всякі там економічні втрати від протистояння злу взагалі не розглядаються як аргумент.

Може, ця картина видається трошки ідилічною? Можливо, але все ж гляньте на реальність, яка формується останні півроку на наших очах. І коли мова йде про цінності, ціни вже не мають вирішального значення. Просто треба, щоб прийшло усвідомлення того, що тут справді питання цінностей і принципів, на що деколи потрібен час.