” />

Дональд Трамп відібрав головну роль у Володимира Путіна. Тепер всі знають, що американський лідер – ризиковий хлопець і може щось таке утнути. Ще недавно він переконував, що в сирійську ситуацію втручатися не варто. Мовляв, нехай президент Башар Асад сидить собі, скільки йому заманеться. І раптом – відправляє Томагавки бомбити місцеву військову базу, на якій мали знаходитися і російські SS-300.

Своїм сирійським гамбітом Трамп перекинув шахівницю і змішав гру інших гравців, змусивши їх відкрити рота і залишитися в цьому цікавому положенні. Президент США явно насолоджується сюрпризом. Спостерігачі поспішають зробити висновок: Трамп наваляв Путіну. Може, але сумнівно. Давайте розкладемо те, що лежить на поверхні.

По-перше, я б не стала захоплюватися чутливістю Трампа до “маленьких чудових діток”, що полягли жертвою застосування, найімовірніше Асадом, нервово-паралітичного газу. Чому тоді Трампа досі не хвилювали тисячі сирійських жертв і чому він вирішив не пускати сирійських біженців в США? Рішення про гамбіт прийнято, виходячи не з гуманізму, а інших розрахунків.

Читайте також: Дрессировка Путина

Справа в тому, що Трампу вдалося змінити внутрішньополітичний американський наратив: позбутися підозр у тому, що він став “пуделем Путіна” і отримати шанси заблокувати розслідування ФБР щодо зв’язків своєї команди з Москвою. Одночасно Трамп зумів використати безпрограшну карту – мобілізацію народу навколо президента за допомогою військової риторики. І спрацювало ж! Лідер США, якому пророкували неминучий імпічмент, зумів змінити настрій своїх основних супротивників. І обеззброїти головного недруга: медіа раптом стали захоплюватися тим, кого ще вчора обливали багнюкою. Всього 59 Томагавків – ось ціна за знову набуту легітимність влади в очах її противників.

Томагавки, звичайно, не мали вирішити сирійську кризу або розгойдати Асада. Це було зрозуміло за характером удару і підтверджено трампівськими соратниками. Як зазначив держсекретар США Рекс Тіллерсон в інтерв’ю ABC, сирійський удар в жодному разі не означає намагання Вашингтона змінити режим у Сирії. Завдання – попередити Асада. Звичайно, Тіллерсон частково лукавить – були і інші тактичні завдання. Якщо ж Трамп перед прийняттям рішення лишився віч-на-віч з Джеймсом Меттісом, своїм міністром оборони, який, на відміну від Трампа, розуміється у військовій стратегії, то, мабуть, ракетний удар в момент зустрічі з китайським лідером Сі Цзіньпіном був призначений в якості десерту до їхнього обіду. Трамп сприймає Китай (а не Росію) як другу світову державу і основний об’єкт стримування. А тому китайці отримали попередження: не лізьте на рожен. І ще – пора кінчати захищати північнокорейського безумця, який розмахує атомною бомбою.

А який був меседж Путіну, запитаєте ви. Думаю, Трамп не планує вступати в конфронтацію з Кремлем. Саме тому Вашингтон заздалегідь попередив Москву про те, що станеться.

Читайте також: Как Трамп Россию в угол загнал

Нагадаю: російську протиракетну оборону не задіяли. Мовчання російських SS-300 було компенсовано жорсткою кремлівською риторикою і навіть виходом Кремля з російсько-американської угоди про запобігання зіткнень в повітрі. Ну а як інакше? Проковтнути ляпаса? Тепер держсекретар Тіллерсон має створити напругу і відновити рівновагу у відносинах з Кремлем.

Складається враження, що заганяти Путіна в кут Вашингтон не має наміру. Американцям зовсім не потрібен альянс Росії з Іраном, а тим більше з Китаєм. У свою чергу Путін отримав можливість повернутися до вже випробуваної мобілізації за рахунок “ворога” – зручна річ перед виборами. Але і він не хоче конфронтації з Америкою. Навпаки: Кремль намагається знайти форму діалогу. Адже на цьому ґрунтується нинішня модель виживання російського самодержавства: використовувати ресурси Заходу і протистояти Заходу всередині Росії. Щоправда, тепер Кремлю доведеться експериментувати в більш несприятливій ситуації: адже Трамп не Обама, при якому можна було смикати США за хвіст і вуса.

А поки, за влучним висловом редактора американського журналу Atlantic Джеффрі Голдберга, Трамп поховав доктрину Обами, суть якої була в невтручанні США у світові справи. І почав експеримент, який Голдберг назвав “ізоляціонізмом з можливістю втручання”. Трамп дає зрозуміти, що буде створювати власні правила і перевертати шахівницю. Світ застиг в нервовому очікуванні нових сюрпризів. Тепер на роль Термінатора замість російського лідера претендує американський. І поки що неясно, як на нову ситуацію відреагують ті, хто до цього часу бавилися на світовій політичній сцені.