Від початку тижня увага дипломатів, журналістів та й багатьох читачів прикута до Гааги. Тут, у Міжнародному Суді ООН, проходять перші слухання у справі “Україна проти Росії”, пише у колонці на сайті “Українська правда” заступник міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль.

Попереду ще один день слухань, але варто підсумувати, про що говорили, у чому не погоджуються і чого добилися сторони цього тижня, представляючи свою позицію у Міжнародному Суді ООН.

У правовому полі стратегія України складна, але чітка – домагатися від Росії виконувати свої міжнародно-правові обов’язки.

Складність полягає в тому, що ми маємо необхідність забезпечення дотримання всіх вимог, передбачених конвенціями, за яких Україна може представити свою справу в Суді. Україна витримала ці умови і домоглася представлення свого бачення ситуації перед повним складом Міжнародного Суду ООН.

Позиція України полягає у тому, що Росія різними способами підтримує формування, які вчиняють терористичні акти на території України.

Через це гинуть прості люди – в Авдіївці, Волновасі, Маріуполі, Харкові.

Люди, які летіли в літаку МН17.

Варто звернути увагу, що Україна в цьому процесі звинувачує Росію не в самих актах, а у фінансовій підтримці формувань, які їх вчиняють.

Щодо дискримінації українців і кримських татар у Криму звинувачення є схожим. Україна вимагає гарантувати усім етнічним групам на окупованій території реалізацію прав, передбачених Конвенцією про заборону усіх форм расової дискримінації. Переслідування і зникнення кримських татар, визнання Меджлісу екстремістською організацією, фактичне викорінення української мови зі шкіл – це все прояви дискримінації.

Тобто підхід України – змусити Росію усунути конкретні порушення її зобов’язань, взятих перед міжнародною спільнотою.

Натомість Росія представляє цю конкретну справу як намагання врегулювати конфлікт у цілому. Конфлікт, коренем якого є Революція гідності, яку Росія називає не інакше як “переворот”.

Представники Росії представляють цю справу саме з позиції геополітики і військового конфлікту.

Це робиться для того, щоб представити світові, мовляв, Україна подала в суд, щоби замінити інші формати пошуку розв’язання конфлікту. В Москві мріють показати, що Україна йде всупереч політичних домовленостей. Хоча це, звісно ж, не так.

Щодо Криму позиція РФ нагадує історію Сталінської конституції.

За словами представників РФ, у Криму всі народи почуваються найщасливіше всіх на світі. І випадки переслідування – усі як один законні.

Україна натомість досить чітко пояснила, що інтерес України простий – змусити РФ дотримуватися своїх правових зобов’язань. Без жодного впливу і шкоди для інших форматів.

І, на жаль, цей процес відбудеться без врегулювання питання про правовий статус російської окупації.

Тут взагалі логіка РФ деколи страшна. Вони говорять, що оскільки міжнародне право не врегульовує питання державного тероризму, то і відповідальність за це понести не можна. І врешті-решт – що Суд знову ж таки не має юрисдикції щодо нашого позову.

Наразі ми можемо говорити про успішно виконане завдання на цьому фронті.

Нам вдалося досить простою мовою пояснити, що Суд має достатньо підстав для ухвалення рішення по застосуванню тимчасових заходів і може приступити до розгляду справи по суті.

Політична складова

Мета Росії досить проста.

Довести, що це – питання геополітики. Довести, що Росію не можна приборкати міжнародним правом. А отже – що впоратись із вседозволеністю можна лише політичним шляхом.

Натомість політика України полягає в тому, щоб зняти усі сумніви, що дії Росії є протиправними. Що міжнародне право є дієвим інструментом.

З усіма застереженнями, дотримання міжнародного права і міжнародних стандартів зменшує непередбачуваність і ризики конфліктів. І навпаки – нецивілізована держава-парія не може бути партнером у жодних міжнародних проектах.

Доктрина, яку просуває Росія – що країна може діяти на власний суверенний розсуд – сама по собі несе загрозу всій системі міжнародних відносин.

Україна вже третій рік страждає від протиправної і непередбачуваної агресії з боку Росії.

Судові перспективи

Україна вимагає від суду ухвалити рішення про застосування тимчасових заходів, які зобов’язують РФ утриматися від дій, які мають наслідком порушення Конвенцій.

Одним із головних питань на цій стадії процесу є встановлення того, чи є в Суду prima facie, тобто вступна юрисдикція, щоби суд міг приступити до розгляду справи.

Ми аргументовано пояснюємо, що така prima facie юрисдикція є. Росія ж намагається довести, що такої юрисдикції немає і Суд взагалі не може братися до розгляду справи по суті.

З огляду на те, що в питаннях prima facie юрисдикції в нас досить міцна і зважена позиція, РФ намагається ускладнити питання, на які має відповісти Суд.

Сьогодні ми досить впевнено пояснили, що наша позиція – добре обґрунтована. Аби переконатися в цьому, пропоную уважно прослухати або прочитати виступ професора Коу, який відкривав слухання в середу.

Якщо впродовж кількох місяців ми отримаємо рішення про застосування тимчасових заходів – це стане вкрай важливою перемогою у відстоюванні наших прав. Рішення Суду по тимчасових заходах однозначно визначить відповідальність сторін та унеможливить маніпуляції Росії.

І тоді весь світ не благатиме Росію, а чітко вимагатиме виконання нею обов’язків. І це вже буде зовсім інша розмова.

Источник: newsonline24