Закарпаття є парадоксальним із багатьох поглядів. Цей край характеризує суцільна еклектика, поєднування непоєднуваного. Серед дивовиж найзахіднішої області України, яка межує з чотирма країнами Євросоюзу, є могутні позиції Української православної церкви (Московського патріархату). У краї, де російськомовне населення складає лише кілька відсотків, московська церква залишається провідною, попри всі колізії останніх років. Їй належить 40% культових споруд в області і понад половина вірників. Греко-католики, яких наполовину менше, мають 25% храмів. Решта належить католикам та протестантам різних напрямків. Київський патріархат та Українська автокефальна церква мають до двох десятків церков та каплиць.

Особливістю московського православ’я на Закарпаття є неймовірна кількість монастирів. У найбільш поліконфесійній області України їх уже нараховують до півсотні! Московські монастирі тут ростуть, мов гриби після дощу, охопивши вже, здається, всі райони області. В деяких місцевостях чи не кожне село має свою обитель чи скит. Це тим більш дивно, що в інших областях, зазвичай, не більше десяти монастирів, що, вочевидь, є цілком достатнім. Наприклад, у найбільш православних областях України (Волинська, Рівненська) чи на Буковині, батьківщині нинішнього глави УПЦ (Московського патріархату) митрополита Онуфрія.

Голова УПЦ (Московського патріархату), митрополит Онуфрій у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року

Але на Закарпатті, яке православні дослідники вже іменують «малим Афоном», ситуація чомусь інакша. Щороку тут засновують новий московський монастир чи скит. Виникає питання: для чого? Адже чи не в кожному селі є церква і священик УПЦ (МП). І ось тут думки експертів різко розходяться. Наближені до московського православ’я, говорять про високу релігійність закарпатців, про історичну традицію чернечого життя у краї, про ініціативу, яка йде знизу. Натомість їхні опоненти твердять про форпости «русского мира», які створюються з метою контролю над суспільними процесами, про пункти зомбування населення і промивання мізків у потрібному ідеологічному напрямку. Справді, серед 330 ченців і черниць УПЦ (МП), вочевидь, є різні люди. Більшість є набожними звичайними закарпатцями. Але нема сумніву, що є серед них і агенти впливу «русского мира» чи то з власного фанатизму, чи завербовані в роки навчання у московських релігійних закладах. Закритість монастирського життя дає можливість надійно ховати кінці у воду.

За останніми соціологічними опитуваннями, на Закарпатті вірниками Київського патріархату назвало себе більше опитаних, ніж московського. За цими показниками область опинилася поміж Вінницькою і Житомирською. Мабуть, це і лякає кураторів із Москви, які створюють в області захисний пояс у вигляді монастирів, аби не дати розгулятися «єресі».

На думку відомого американського політолога Бжезинського, якщо 20% релігійної мережі в країні контролюється ззовні, то її важко назвати незалежною. У нас більше половини православних структур перебувають в юрисдикції Москви. І треба бути дуже наївним, аби не розуміти, що кожна її найменша клітинка (навіть монастирський скит із одним монахом) так чи інакше працює на одну загальну справу – ім’я якій «русский мир», який, за словами попа Сидора, простягається від Закарпаття до Аляски.

Источник: newsonline24