Днями Ангела Меркель остаточно розставила усі крапки над “і” відносно стосунків з США: Європа більше не може опиратись на США і Великобританію. Разом з тим, Меркель сказала і про прагнення до встановлення дружніх відносин з РФ, що навряд чи є позитивним сигналом для України.

На превеликий жаль, Росія вже не перший рік накачує грошима окремих чиновників і політиків ЄС, місцями вдало проштовхуючи свою політику – щось подібне було і з США, однак республіканське оточення Трампа не дало вкорінитись російським лобістам типу Флінна надовго. При цьому, бачимо однозначний спад інтересу до України і локальної нестабільності у східній частині Європи. Це слід пояснити перш за все посиленням уваги до внутрішньополітичної повістки дня країн ЄС та Атлантики.

Євроатлантизм на очах розпадається на два вектори: атлантичний (правоцентристський, активний у зовнішній політиці і готовий до силової розв’язки у боротьбі з тероризмом), і євроконтинентальний (умовно центристський, часто лівоцентристський, бюрократичний, спрямований на посилення ролі Франції та ФРН у світовій і власне внутрішньоєвропейській політиці). Берлінська газета Tagesspiegel відзначає, що після саміту G7 канцлерка Меркель віддалилась від президента США: “Звісно, у цьому є трохи передвиборчої боротьби, Соціал-демократична партія Німеччини зробила Трампа негативним героєм передвиборчої кампанії, то ж і Меркель не хоче з ним цяцькатися”. Отож, бачимо і внутрішні причини цієї заяви Меркель, зробленої після самміту G7.

Не в останню чергу на позицію Меркель з відносин з США вплинула і зустріч Трампа з новообраним президентом Франції Макроном. Судячи з усього, Трамп продовжував гнути свою традиційну зовнішню лінію у бесіді з ним, що і вплинуло на невдоволення євроконтиненталістських сил участю Трампа у самміті. Також канцлерка ФРН зазначила, що нині саме стосунки з Францією є пріоритетним питанням для ФРН, що виглядає дещо комічно, у світлі чуток про Макрона, які розповсюджувались під час виборчої кампанії, ніби він є повністю ангажованим агентом впливу Берліна. У наших масштабах це могло б звучати подібно до того, якби президент РФ заявив, що найбільш пріоритетний вектор зовнішньополітичних стосунків РФ – це Білорусь.

Іншим важливим меседжем, який прозвучав з вуст Меркель, було “ЄС має опиратись на власні сили”, що де-факто слід розуміти як тенденцію до вироблення власної стратегії зовнішньої політики, незалежної від Вашингтона та орієнтацію на поглиблення інтеграції всередині ЄС. Причому, ключові негаразди, які і розхитали основи євроатлантизму зовсім не усуваються, а поглиблюються. Ані міграційна криза, ані високий рівень зарегульованості єврозаконодавства, ані бюрократизація євроінститутів так і не були подолані, і з поглибленням інтеграції вони будуть лише загострюватись, створюючи нові ексцеси типу правого повороту Великобританії.

У нових геополітичних реаліях Україні вкотре доведеться шукати своє місце: Брюссель стає все більш жорстким або і байдужим відносно інтересів Києва, Вашингтон і Лондон думають над новим форматом зовнішніх зносин, Москва вкотре намагається вибудувати з обома центрами впливу бартерні зовнішньополітичні стосунки (Сирія і гарантії нерозширення НАТО на Схід в обмін на Україну і т.д.). Гра продовжується. І наступні ставки будуть ще більшими.