Про медіацію (не про медитацію).

Останнім часом маю нагоду багато разів чергове утверджуватися у думці, що більшість українців НЕ вміють комунікувати та вести переговори у конфліктних ситуаціях у стилі win-win.

Тотально порушуються етичні правила. Майже завжди одна із сторін хоче просто “нагнути” іншу, або вже під час ніби то мирових домовленостей кожна із сторін запасає для себе варіант, як в разі чого “кинути” іншу.

Це є сумним явищем, воно заважає досягати спільних цілей, впевнено рухатися вперед.

Майже маніакальне небажання поступатися ні в чому, перехід на особистості і образи, розгляд вирішення спору як елементу банальної помсти опоненту, – все це веде до малопоширеності в Україні практик медіації та інших альтернативних методів вирішення конфліктів.

Адже для будь-яких подібних практик первинним є бажання сторін домовлятися з врахуванням позиції протилежної сторони.

І все ж таки в цьому напрямі прогрес є і я вірю в потенціал медіації як майбутній потужний інструмент розв'язання конфліктів, передусім юридичних.

Медіація у багатьох випадках може скласти конкуренцію судовим засобам вирішення спорів. Тим більше, зважаючи на те, що звернення до суду є справою недешевою та вельми розтягнутою в часі.