Бідність більшості населення в Україні немає під собою жодних об'єктивних підстав. Вона – вислід жадоби і захланності монополістів та їхнього головного інструменту збагачення – корпусу чиновників усякої масті. Так на своїй сторінці у Facebook політолог Костянтин Матвієнко прокоментував статтю Івана Дем'янчука у “Вечірніх Вістях”:

Але, знову ж, це чистої води побрехеньки! Бо ж усі знають, що в першому півріччі профіцит доходу державного бюджету перевищив 29 млрд гривень. Хіба було б таке можливим, якби уряд чогось не доплачував за визначеними законом видатками бюджету, до яких належать і субсидії?

Хоча не зовсім зрозуміло, чому тоді, за офіційними повідомленням Держкомстату від 8 серпня 2017 року, борг населення за комунальні платежі ще в червні сягнув рекордних «за всю історію спостережень» 25 млрд 268 млн гривень.

То ж, як бачимо, фінансово-економічна політика влади є послідовною і логічною. А опоненти не розуміють цієї логіки не стільки через свою природну схильність до змалювання світлої картини української соціально-економічної дійсності винятково похмурими фарбами, скільки через те, що вони просто не там шукають. Логіка ж полягає не у розвитку економіки завдяки внутрішньому ринку та сприянню підприємництву, що забезпечить іноземні інвестиції в Україну.

Логіка влади така: скоротити кількість тих, хто перебуває у зоні її відповідальності – від дітей до пенсіонерів. Зменшення тривалості життя, трудова еміграція, зростання алкоголізму та інших соціальних хвороб, виробничий та побутовий травматизм перетворюють благодатну землю України на пустку. Від небокраю до небокраю її можна розорати, засадивши соняшником і рапсом, вивернути на-гора надра, вирубати ліси, позакривати назавжди села і містечка, разом зі школами та медичними пунктами. Населенню ж, яке залишиться, можна нав'язати свої стандарти споживання, а головне – свої правила суспільного буття.

Читайте також: Это самое тупое, необразованное и наглое правительство за всю историю Украины

Чом би не помріяти: може, і на вибори тоді не доведеться витрачатися?

Заважає владі на цьому шляху українська опозиція, лідерство у якій лягло на плечі Юлії Тимошенко. Вона дієво не погоджується зі знищенням українського села, рейдерством фермерських господарств, ліквідацією шкіл та лікарень. Вона пропонує реальні економічні шляхи зменшення комунальних тарифів за рахунок спрямування газу внутрішнього українського видобутку для українських домогосподарств, скасування податків з пенсіонерів, оподаткування дивідендів, а не депозитів громадян, обмеження видатків на розбухлий у рази державний апарат, пріоритетне фінансування усіх потреб бойових підрозділів нашого війська, збереження соціокультурної мережі.

Тому державна машина, розбудована усіма президентами від Кучми до Порошенка, випробовує найрізноманітніші засоби прибрати Тимошенко зі свого торованого шляху. Восени влада знову спрямує на це всі свої зусилля. Звісно, замаскувавшись «вищими інтересами». Себто власними інтересами, в яких немає місця ані для народу, ані для України.