Десь із рік тому, перебуваючи вчергове в дорозі, увімкнув у готелі телевізора, а він чомусь увімкнувся точнісінько на якійсь черговій “п’ятихвилинці ненависті” у виконанні першого аналу роїського телесрачення. Ну, так вийшло, сам би я туди не тицявся, давно вже їх не дивлюсь взагалі.

І щойно увімкнув – чую, як якась тітонька репетує: “Ви далжни к нам с уваженієм атнасіться, ми – ядєрная дєржава!”.

Що було далі – не знаю, бо вже перемкнув. Але запало в пам’ять, бо подумалося: зайвохромосомні й справді геть поплутали повагу та страх, для них боятися – означає поважати. Нема сенсу пояснювати їм, що це не так, ліпше зробити, аби вони самі тебе боялися – щоправда, це все одно не означатиме поваги з їх боку, бо цього поняття в них, здається, в лексиконі просто нема.

Проте, з тієї пори, як я почув про оту “ядрьону дєржаву”, в них встигли впасти декілька ракет, накритися декілька супутників, розбитися декілька бойових літаків. Рік тому на параді загорілася їхня картонна “Армата”. Потім почалася ота чудасія з флотом: то “Отмірал Кузя” “робить шапку”, застрягає на півдороги до Сирії, а діставшись туди, починає хвацько топити власні літаки в морі; то “Отмірал Гнидорович”, щойно підгрібши до тієї ж Сирії, отримує пробоїну від іржавої рибачої лайби, тепер отой барановоз-розвідник виявився потопленим спецзагоном румунських вівців з бойового скотиняковоза “Ашот-7”. А напередодні, до речі, впав і віджався бурятський МІГ-31 – то вже не про флот, а знову ж таки – про супер-пупер-сучасні літаки…

Весь світ ірже та регоче з тих недолугих. Весь світ відмовляється купувати оту їх кривоствольну зброю, виготовлену криворукими Лєвшами. А вони то змушені пояснювати, що не змогли відбитися від американських “Томагавків”, бо ж “земля крива”, то розповідати, що “мати всіх бомб – то фігня, в нас кращі бомби є”, а то просто позичати в Сірка очі та мурмотіти про якусь нетрадиційну, надсекретну зброю, яку ось-ось випробують і тоді вже всім точно гаплик настане. “Лучі смєрті” чи шось таке, я не знаю… Який вже там страх, не кажучи вже про повагу? Найліпше той страх демонструють ізраїльтяни: літають до Сирії та винищують з повітря склади зброї, що її настамнєти передають Хізбаллі, а разом з ними – і самих настамнєтів.

Посміялися, хороші мої, покепкували? А тепер – от вам величенька така ложка дьогтю. Єдині, з ким вони здатні воювати – це ми. Аби вбивати наших хлоп’ят на захоплених нечистю Донеччині та Луганщині, їх застарілих пукалок вистачає. Тому що в нас – такі ж застарілі. І ми, й вони виросли з однакових збройних складів та танкових депо часів СРСР, і рівень розвитку зброї в нас із ними – однаковий. Ну, може, нині, на четвертий рік війни, ми їх в чомусь випередили, але ще далеко не відірвалися, як відірвалися від їх музейних експонатів вже не тільки американці з європейцями, а й індійці. Ми воюємо, на жаль, такими ж музейними експонатами. І це прикро.

Це не означає, що нам їх треба боятися чи, як вони самі кажуть, “поважати”. Це означає, що нам доконче потрібні оті стандарти НАТО, оті американські, європейські та ізраїльські інструктори, а надто – нам потрібна будь-яка новітня зброя. “Москітний флот” на Чорному морі, бойові дрони, системи перехоплення та подавлення зв’язку і багато-багато чого іншого. Щоправда, в нас є шанси оте усе отримати, бо агресори – не ми, тож і санкції – не на нас. Але поки що загалом все залишається на одному рівні – і це засмучує.