Скажіть, ви теж відчуваєте, як у повітрі згущується чад контрреволюції?

Ви теж бачите, як з кожної щілини лізе все те, що, здавалось, ще вчора ми загнали в такі глибокі нори, що з них нібито вже не було вороття до світла?

Ви чуєте огидливе плямкання влади, що дожирає останні крихти з недовкраденого їх януковичівськими однояйцевими близнюками? Як вона ладна домовитися хоч з чортом, який просто дозволить їм втриматися біля корита? Яка згодна відмазувати будь-якого злочинця, аби тільки він ділився й не заважав красти?

Ви кожного дня дізнаєтеся, як по всій країні совок під личиною “русского мира” піднімає голову? Як знову говорять про нацизм, російську мову, перейменовують вулиці назад, хочуть дружби з рашкою? Як 5 колона вже не просто піднімає голову, а нахабно вимагає поваги до себе? Як вона скуповує ЗМІ та знову отруює мозок плебсу?

Як ідіоти та сноби намагаються поводити себе так, ніби й не було цих 3 років війни та тисяч смертей? Як підле бидло починає мичати – “ми втомилися від війни, дайте нам розваг і жрачку”? Як “общєчеловекі” знову хочуть веселої тусні без перепон?

Головне зараз – й не подумати вмикати стокгольмський синдром. Ми не маємо права повторити помилок середини 2000-них.

Хай псевдо-еліта, яку наша нездатність взяти владу до рук й привела до влади, тішить себе ілюзією, що вона вже все й з усіма порішала.

Хай.

Наше завдання – знищувати ворога всіма можливими засобами.

Не допускати й не пропускати ніщо й нікому.

Кричати, вимагати, бити. Аж до крайніх засобів.

Якщо не ми – то тоді вони. Й вони нас не пожаліють. То не варто починати жаліти їх.

Варто готуватися до того, що наш бій ще далеко не закінчено. Не тільки назовні країни, але й в її середині.