Дуже перепрошую, якщо зачеплю чиїсь почуття, але саме слово “конституція” в нашому щоденному побуті має дуже сумнівні конотації, далекі від трепетного шануван­­ня. Його треба дуже довго мити, чистити, парфумити, щоби домогтися бодай приблизно того ­самого ефекту, який у схожій ситуації досягається в поляків, фінів, нідерландців, швейцарців, не ­кажучи вже про американців.

Не для всіх це ніби актуально, проте в мене перша-ліпша асоціація: СРСР, 5 грудня, День радянської конституції, вихідний, але обов’язкових демонстрацій під червоними прапорами немає, тож зранку сама пиятика, а що святкуємо, ніхто не замислюється. Це ж треба: у державі, що ігнорувала саме поняття права, святкувати “основний закон”, який був ухвалений 1937 року й довгий час офіційно називався “сталінською конституцією”! Але ж це живий досвід поколінь, причому від’ємний досвід, його не проп’єш навіть у День конституції…

Ми скільки завгодно можемо самі себе колисати “договорами і постановами” Пилипа Орлика, які, не надто замислюючись, охоче називаємо нашою першою Конституцією (власне, латиною воно так і звучить). Це, звісно, правда, але все ж таки не забуваймо, що той блискучий документ був укладений через півтисячоліття після Великої хартії вольностей Іоанна Безземельного й, головне, у Бендерах, у вигнанні, без жодної надії на практичне застосування. Правильніше, вочевидь, було б згадувати Литовські статути та магдебурзьке право, оскільки наші предки жили за ними не одне століття, але це надто далеко від наших суворих і невблаганних поточних реалій.

Правову свідомість не можна так просто ввімкнути або вимкнути ані в окремої людини, ані у великої спільноти. Вона перебуває в підвалинах колективної ментальності, багато в чому визначаючи колію розвитку того чи того народу або політичного утворення. Що таке Римська імперія, у чому була її, так би мовити, “фішка” й фактор життєспроможності? Лише два know-how: дороги та римське право. На відміну від високочолих греків, які цікавилися суттю речей, людською природою, сенсом існування, римляни більше переймалися формою. “Pereat mundus et fiat justitia” (“Хай загине світ, аби перемогло правосуддя”) – ця латинська сентенція насправді з’явилася, здається, у пізнє Середньовіччя, однак саме дух Риму вона відображає вичерпно.

Діяти згідно зі встановленими правилами – ознака дорослості людських колективів, особливо якщо самі правила базуються на розумних засадах і є відображенням так званого суспільного договору. Точок формування суспільного договору в нашій недавній історії було достатньо: а) грудневий референдум 1991 року; б) Майдан 2004-го; в) Євромайдан… Не забуваймо про регулярні вибори, які, попри недосконалість процедури, зловживання й “підкручування”, хай там як, відбуваються в нас у більш-менш демократичний спосіб. Узяв участь – за фактом визнав панівний порядок, деле­гував свої повноваження. Схвалив. Солідаризувався.

Та незаперечна обставина, що частина, м’яко кажучи, несвідомих українців продає своє громадянське первородство за гречану юшку, у принципі, не звільняє їх від відповідальності за політичні наслідки свого вибору. Інфантильна електоральна поведінка – свідчення браку правової культури, якій не було де взятися. Вони здебільшого не читають Гоббса, Локка й Руссо, натомість дивляться трансляції з-під купола, де їм пропонуються переконливі зразки поваги до закону від його безпосередніх творців, із першоджерела. Решту виховної роботи виконують відомо які силові органи й особливо суди, на адресу котрих навряд чи в кого знайдеться добре слово. Окремі ефектні затримання корупціонерів, на яких проби ніде ставити, нічого не міняють у сприйнятті інститутів загалом. Назва популярного американського серіалу “Закон і порядок” була б у нас неможлива: для нашого досвідченого, а отже, зневіреного обивателя питання стоїть зовсім інакше: або закон, або порядок, і спробуйте його ­переконати в протилежному!

Чинну українську Конституцію 1996 року роз­робляли не останні фахівці в галузі права. Сам по собі цей механізм, на думку не лише вітчизняних юристів, досить досконалий і потенційно ефективний. Пастка в тому, що вона як така – це лише інструмент реалізації суспільної згоди, якої, як ми вже домовилися, немає. Для того щоб перетворити розлогий текст на Закон із великої літери, заради якого не шкода світу, потрібна впевненість кожного залученого до процесу, що решта залучених (в ідеалі всі сорок із чимось мільйонів) виконуватиме ті самі правила. Для початку доведеться дочекатися, доки еліти – лише якихось кілька тисяч – домовляться між собою виконувати правила, які самі розробили.

Юрій МАКАРОВ, “Тиждень”