Почитав у Марисі Рудської про класову ненависть наглядача музею, який збирався додому вже, аж тут відвідувачі за дві години до закриття (!) розпоясалися, нахаби, художниці, ще й малювати щось хочуть без дозволу мінкульту! І подумав, що все наше державницьке життя саме таке.

Такі класні безкоштовні поліклініки й лікарні, аби не пацієнти.

Такі високо шановані радянські школи, тільки діти в них усе псують.

Така крута форма в неоментів, тільки навіщось треба ловити злодіїв, а не тільки селфитися з дівками на пріусах.

Такий крутий парламент, але треба ходити до нього з вилами й обзиватися скотиняками, бо народ не пойме.

Така крута військово-патріотична робота з виховання колорадської молоді за державні мільйони, але на розподіл коштів приходить самашедший справжінй ветеран справжньої війни і робить на Одесу.

Така крута інспекція, але під картатою ковдрою на каталці полежати не дадуть.

Така крута адміністрація зі прапором на Банковій, але ніхто жодної собачої будки…

Тяжко бути державником на Вкраїні милій, тяжко.

Источник: newsonline24