Цього тижня три дні в Берліні та Брюсселі були наповнені зустрічами з людьми, які значною мірою визначають політику Європи щодо України. Міністерство закордонних справ Німеччини, Бундесканцелярія, Бундестаґ, наступного дня Єврокомісія, Європарламент, Європейська служба зовнішніх дій (по суті це спільноєвропейський МЗС), а також дві публічні події для дипломатів та аналітиків. Тема – успіхи та невдачі реформ в Україні. Нижче стисло підсумки і враження від зустрічей із понад двома десятками ключових policy makers.

1. Вони все знають про нас, вони дуже добре поінформовані про події в Україні, часом набагато краще, ніж ті, хто виступає на українському телебаченні. Європейці знають не лише про перебіг подій, а й про приховані причини та ігри за лаштунками. Коротше кажучи, вони не потребують від нас фактів, бо факти їм відомі.

2. Вони страшенно стомилися від двох категорій візитерів з України – тих, що кажуть “перемога”, і тих, що кажуть “зрада”. (До речі, обидві категорії завершують одним і тим же – підтримайте нас проти наших політичних супротивників, адже в нас “перемога” або, відповідно, “зрада”).

3. У них немає втоми від України, що би там не говорили. Вони розуміють, навіщо Україна потрібна Європі, і якщо стомилися, то від нездатності більшості українських політиків розуміти реальність і поводитися по-дорослому. На захід у Брюсселі прийшло більше 100 людей, що мають стосунок до міжнародної політики, – про втому нема й мови.

4. Люди, з якими довелося спілкуватися, дуже прагматичні. Їх не цікавлять цінності, візії та сенси, їх не цікавлять виправдання – їм лише потрібно пересвідчитися, що Україна здатна бути добрим сусідом, надійним партнером і відповідальним членом спільноти. Симпатії-антипатії, дружба-фройндшафт та подібні “соплі в цукрі” тут не в моді. У них немає надмірних очікувань, недооцінки чи ілюзій. Їх цікавить одне – якість українських інституцій. Саме те, що зазвичай залишається поза увагою українських оглядачів і пересічних громадян.

5. У кожному місці, де ми були, обов’язково поставало питання про е-декларації громадських активістів. Це для них червона ганчірка, що б там не говорили про необхідність більшої прозорості громадських організацій. Їхня однозначна та одностайна оцінка – це наступ держави на суспільство, крок до згортання громадянських свобод, запозичення російсько-білоруського досвіду. Я би хотів говорити з ними про більш засадничі речі, наприклад, антикорупційний суд, ринок землі та реформу державного управління, але кожен переводив розмову на е-декларації. Інша подібна тема – незалежний аудит НАБУ, і це також звучало на кожній зустрічі.

6. Схоже, є лише один спосіб мати нормальний вигляд в очах європейських фахівців з “українського питання” в умовах, коли “зрада” та “перемога” не вітаються. Цей дискурс приблизно такий: ми в Україні хочемо зробити це і це, ось таким і таким чином, а ви можете нам допомогти отак і отак.

7. Найголовніше запитання від європейських партнерів – як зробити так, щоб їхня допомога нам була ефективнішою. На це запитання є декілька конкретних відповідей, я про них писатиму у своєму англомовному блозі.

Це лише перша порція вражень, далі буде.