В Україні обурені тим, що нас не запросили на саміт Тримор’я, який через візит Трампа поляки перенесли зі Вроцлава до Варшави. Особливо образливо це тому, що торік таке запрошення надходило від іншої ініціаторки об’єднання – Хорватії. Понад те, активно долучатись Україні до ініціативи пропонував і президент Дуда під час свого пам’ятного візиту до Києва на День незалежності минулого року й виступу перед українським дипкорпусом.

Для України відсутність запрошення на саміт (тоді ще у Вроцлав) стала дійсно неприємною несподіванкою. Оскільки, за наявними ознаками, рівень готовності відвідати захід спостерігався з боку Києва безпрецедентно високий. Не виключаю, що у президента вже навіть попередньо забронювали у своєму календарі 6 липня як поїздку до Вроцлава. Після новини про те, що на саміт завітає і президент Трамп, вага саміту зросла в рази: адже український президент втрачає можливість ще раз налагодити контакт із американським президентом до зустрічі останнього з Путіним.

Що ж відбулося? Насправді з моменту інавгураційної зустрічі Тримор’я була дещо підкоригована концепція об’єднання. Було прийнято рішення, що ця ініціатива має включати тільки країни-члени Європейського Союзу. Власне, спрямованість ініціативи саме на країни-члени ЄС і стала головним аргументом, яким господарі саміту – поляки – пояснили офіційному Києву, чому ми не запрошені до участі. Мовляв, це тільки для країн ЄС, нічого особистого. Хоча, за наявною інформацією, деякі країни-учасники ініціативи прямо висловлювали небажання бачити Україну на саміті, побоюючись, що за нашої участі ініціатива автоматично набуде геополітичного забарвлення з антиросійським присмаком.

Боюся, що це є і відповідь на питання, чому нас не запросили як гостя. Поляки кажуть, що такого формату не існує. Але ж Трамп фігурує на сайті президента Польщі саме як спеціальний гість саміту? Український президент міг би бути просто гостем. Крім того, згадаймо минулорічний саміт НАТО у Варшаві: для України теж “вигадали” формат. Достатньо було бажання поляків і підтримки американців. Очевидно, цього разу не було бажання такий формат вигадувати. А разом із тим і підкреслювати основну лінію незгоди, яка існує серед 12 учасниць Тримор’я – ставлення до Росії внаслідок її агресії проти України. Про що говорити, коли у двох із цих країн населення в разі небезпеки, згідно з результатами соціологічних опитувань, воліє насамперед звертатися за допомогою до Росії, а вже потім до НАТО, членами якого ці країни є? Ризикну припустити, що для того, аби бути запрошеними на Тримор’я потрібно бути не тільки членом ЄС, але й не воювати з Росією.

Впродовж останнього року поляки свідомо почали уникати терміна “Міжмор’я”, залишивши його для наукових та експертних дискусій, а свою ініціативу попросили називати винятково “Тримор’ям”. У чому різниця? “Міжмор’я” – геополітичний термін, який історично передбачає елементи певного безпекового союзу, а також стримування чи принаймні применшення ролі як Росії, так і Німеччини. Тримор’я – це об”єднання, спрямоване передусім на розвиток інфраструктурних проектів у рамках країн-членів ЄС і за фонди ЄС. Ці інфраструктурні проекти в майбутньому можуть поширитися й на Україну. Загалом про цілі, яке ставить перед собою об’єднання, можна довідатися з його проморолика, розміщеному на сайті президента Польщі.

І ще два важливих моменти. По-перше, урок із Тримор’ям Україна має врахувати й наступного разу, коли її запрошуватимуть на інавгураційну зустріч тієї чи іншої міжнародної ініціативи, не “губити” запрошення, як це сталося торік, коли ми не були представлені в Хорватії. Хто знає, як би ми брали участь у дискусіях від початку, концепція Тримор’я, можливо, мала би дещо інакший вигляд. Окрім того, за останній рік у Києві так і не змогли чітко сформулювати й запропонувати, якою буде роль України й у чому додана вартість від нашої участі в ініціативі, крім самого факту участі президента в саміті.

По-друге, є один, але дуже суттєвий плюс від того, що ми не беремо участь у Тримор’ї. Ця ініціатива викликає далеко не найкращі реакції у Брюсселі та Берліні, де-факто політичній столиці №1 Європи і, не побоюся цього слова, політичній столиці №2 у світі після Вашингтона. Попри всі заяви учасників ініціативи, що це ніяка не спроба створити альтернативний ЄС, багато хто в Брюсселі та Берліні сприймають цю ініціативу як таку, яка – свідомо чи несвідомо – націлена на посилення дезінтеграційних процесів у Євросоюзі. До речі, у вищезгаданому проморолику країни-учасниці фігурують як члени євроатлантичної спільноти, а не ЄС. Тобто більш із натяком на членство в НАТО, ніж ЄС. Чи потрібні Україні зайві проблеми з Брюсселем та Берліном через ініціативу, з якої ще невідомо чи щось взагалі вигорить у практичному сенсі? Думаю, відповідь очевидна. А в Міжмор’ї можемо брати участь скільки завгодно, головне, щоб було бачення і бажання наповнити його конкретним і цікавим для інших країн регіону практичним смислом.