Весь час кремлівський наступ на Україну супроводжувався історичною шизофренією, яка слугувала певним виправданням намірів знищити українську державність. Виправданням для самого Кремля і люмпен-пролетаріату, який є основною електоральною базою самого Путіна.

Заява останнього в Парижі, що, мовляв, дочка Київського князя Ярослава (Мудрого) Володимировича Анна прокладала шлях для російсько-французьких стосунків, звучить як марення божевільного. Втім, як й інші “історичні” памфлети кремлівського карлика. Тут для нас нічого нового.

Втім, лишати без уваги цього не можна. Путін, очевидно, переслідував цілком прагматичну й чітку мету – завдати потужного ідеологічного удару по Україні. Росія – це країна з украденою історією, вкраденою назвою, фальшивим державним міфом. Саме існування України – це непоправна шкода для цього міфу, автоматичне його спростування. Саме тому це не закінчиться ніколи. Хіба що аж до часу нашої перемоги над Кремлем. Іншого варіанту просто не існує.

Не зважаючи на те, що цього удару Україні було завдано, медаль має свій зворотній бік. Путін сам собі завдає удару. Подібними заявами він розписується у вторинності та фальшивості російської державності. Коли Київ був одним із основних політичних центрів Європи, коли Ярослав був тестем найупливовіших людей світу та й сам був одним із них, коли Київ був центром однієї з найбільших держав світу, на місці Москви було болото. І цього ніщо не змінить. Ніяка брехня. Вся “велич” Кремля стоїть на хиткому київському фундаменті, який з-під неї потрібно висмикнути, що потягне за собою руйнування цілої конструкції, яка була побудована на суцільній брехні.

Неповносправний державний міф. Неповноцінні мотиваційні настанови. Комплекс меншовартості, котрий породжує необхідність принижувати й убивати інших заради сумнівного самоствердження. Це сьогоднішня Московія.

Все це потрібно доносити до європейців. Адже заява кремлівського шизофреніка орієнтована не тільки на внутрішніх російських люмпенів, але й на світову спільноту, яку він вперто хоче переконати у своїй “величі”. Україна має кинути всі сили для висміювання цих заяв, для знищення кремлівського міфу, формування для Росії іміджу вторинності. Нам потрібно наполягати на своїй первинності та злодійкуватості Кремля у світовому масштабі.

Тоді вдасться обернути цю зброю проти Путіна, проти Кремля. Але поки серйозних рухів від офіційного Києва в цьому напрямку не видно. У нинішнього правлячого класу в Україні, на жаль, інші цінності й пріоритети. Вони забули, що військові поразки від Кремля починаються там, де ми програємо ідеологічну війну.