Україна таки перебуває в стані війни, оскільки невиконання посадовими особами своїх функціональних обов’язків (Президента й депутатів ВР, голів безпекових служб тощо) не може заперечити міжнародного й правового означення збройної агресії.

Відмова Верхголкома й “Рошена” визнавати війну не означає, що війни немає.

Навіть якщо повірити українським високопосадовцям, що ні агресії ні окупації – немає, існує Конституція РФ, де факт збройної агресії – анексію Криму – зафіксовано на найвищому державному рівневі збройного агресора.

Жодні перемир’я не вирішать проблему агресії, аж доки не буде ліквідовану саму проблему – Російську Федерацію.

Співпраця з агресором у правовій сфері до завершення війни, чим займається ГПУ, є цинічним нехтуванням основ права й національної безпеки.

Міжнаціональна ворожнеча – дуже дорога штука. Польща, піддавшись спокусі щодо антиукраїнських демаршів і егоїстичного однобокого тлумачення історії, стала клієнтом Росії. Надовго. Теракти “поляків проти українців” і “українців проти поляків” будуть. Як гриби після дощу.

Росія знайшла слабке місце й буде бити по ньому, доки сама існуватиме. Це – плата за задоволення від ненависті.

На розпалювання ворожнечі між польським і українським народами з РФ уже пішли мільйони євро.

Пом’якшити удар можна лише через об’єднання й співпрацю наукових, творчих, військових тощо еліт двох країн.

(І ще про бознащо. Принаймні, сформулював тут, як хотів сказати, хоча не все дали договорити.)

Источник: newsonline24