“ОБСЄ вказало, що Громадська рада доброчесності не відповідає європейським стандартам!” – приблизно такі заголовки з'явилися у медіа після недавнього опублікування думки експертів ОБСЄ/БДІПЛ щодо положень закону “Про судоустрій і статус суддів”.

“Що ж це за європейські стандарти?” – виникає запитання.

Читаємо звіт і з-поміж іншого знаходимо, що ОБСЄ “не розуміє” і пропонує переглянутиположення, яке забороняє участь у формуванні ГРД організаціям, що отримують фінансування від країни-агресора, а також в принципі заперечує факт агресії РФ, ставлячи слово “агресора” в лапки.

Такі вони, виявляється, “європейські стандарти”, на думку ОБСЄ.

Перша раціональна реакція після великої кількості емоційних – якщо незрозуміло, то, може, варто було би поцікавитися? Чи залучення до обговорення всіх сторін також не відповідає стандартам (у звіті вказано, що експерти спілкувались чи не з усіма, окрім самої ГРД)?

З ОБСЄ в принципі зрозуміло – вона не помічає не те, що агресію в цілому, а навіть впритул російські танки на Донбасі. Проблема в тому, що інші міжнародні інституції також не часто занурюються належним чином у предмет дослідження. Сказано “перевірити на відповідність стандартам” – перевірили. Тобто подивилися в певні моделі, створені в інший час і за інших обставин, і постановили – “не відповідає”.

Бо в стандартах – тільки судді (або переважно судді) можуть оцінювати суддів. Громадськість в процесі оцінки? Боже борони! Так же ж і звільнити суддю раптом можуть, а це загроза суддівській незалежності. В те, що наші судді плутають незалежність і вседозволеність, а звільнити недоброчесних суддів і є мета реформи – ніхто (чи майже ніхто) не заглиблюється. Це надто складно.

Хоча в недавньому висновку експерта Ради Європи Регламент ГРД і сама Рада визнані такими, що відповідають європейським стандартам. Очевидно, скільки європейських експертів – стільки і думок про європейські стандарти. І багато хто з них банально не розуміє, що тут у нас відбувається. Не так давно в аналогічному звіті GRECO взагалі поставила під сумнів існування Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Але її, очевидно, ніхто скасовувати не збирається. Як би не було, в міжнародному контексті це “м'яке право”, яке конкретних обов'язків на державу не накладає.

Проте ці “європейські стандарти” і їхню інтерпретацію вже використовують і ще обов'язково використають всередині країни. Спочатку – для подальшої дискредитації Громадської ради доброчесності та ідеї залучення громадськості до оцінки суддів загалом. В подальшому – для законодавчого її знищення через обмеження повноважень, а то й зміну вимог щодо формування. Все це подаватиметься обов'язково під соусом “врахування європейських стандартів”. Це добре розуміють місцеві експерти ОБСЄ, яким не чужі слова “Революція Гідності”. Але ситуації це, на жаль, не змінює.

Натомість, в купі з екстатичними відгуками окремих іноземних експертів всередині країни про “бездоганність” процесів судової реформи (не дивлячись на результати) це дає “чудовий” синергетичний ефект, об який вже багато разів розбивалися успішні демократичні перетворення. Найбільш цікаві і доречні в місцевому і часовому контексті інновації оголошуються “нестандартними” і згортаються, і всі повертають до того, що мали.

Натомість, країнам перехідної демократії нав'язуються рішення, ефект від яких коливається від сумнівного до катастрофічного. Експерти успішно звітують про виконання контракту і їдуть рятувати від “необачного відходу від стандартів” і “суїцидального націоналізму”чергову перехідну країну. Країна втрачає можливості стрімкого руху вперед і повертається до того, що мала. В нашому випадку – до корумпованого і контрольованого суду.

***

На те, що Громадська рада доброчесності не тільки посягне на “святе” – на багатомільярдні корупційні потоки в судах і на політичну владу над суддями, а й зробить це ефективно, не очікували. Роль ширми для того, що відбувається в процесі відбору суддів Верховного Суду і судової реформи в цілому, явно не влаштовує ГРД – не з тих людей вона зроблена. “Домовитися” теж неможливо, що визнав і на чому наголосив у тому числі Президент. А тому тиск, спроби дискредитації, а особливо законодавчі спроби вбити ГРД посилюватимуться.

І якщо раніше це робилося майже виключно шляхом залучення продажних “журналістів”, тепер виглядає так, що до цього долучилися органи державної влади (замовником думки експертів ОБСЄ, зокрема, є сумнозвісний Вищий адміністративний суд України, чимало суддів якого отримали від ГРД негативний висновок) і навіть міжнародні організації, яких, імовірно, просто використовують “втемну”.

Але існування і ефективність ГРД – не самоціль. Найважливіше – результати конкурсу до Верховного Суду, бо з ним нам жити ще наступні років 25. Наразі серед “переможців” є ще 30 недоброчесних кандидатів. Вони в жодному разі не повинні стати суддями нового ВС. Засідання Вищої ради правосуддя, яка приймає остаточні рішення щодо них, розпочнуться в вересні.