А екс-кандидат в президенти від опозиційних сил Енріке Капрілес порівняв це рішення Верховного суду з досвідом Перу в 1992 році, коли тодішній президент Альберто Фухіморі за підтримки армії розпустив Конгрес. Підкресливши, хоча “це інший сценарій, зараз ви не бачите танків збройних сил навколо парламенту, їм вони не потрібні, тому, що тепер вони роблять це через Верховний суд”.

Це вже не перша подібна “перемога” Ніколаса Мадуро. 20 жовтня 2016 року було припинено ініційований опозицією процес щодо проведення референдуму про дострокове припинення президентських повноважень Мадуро за ніби то знайдені “порушення” під час підготовки до його проведення. Але політичні фальшування не спроможні покращити економічну ситуацію. Для “петролеумзалежної” венесуельської економіки, яка отримує 96 відсотків іноземної валюти від експорту нафти, падіння з 2014 року цін на нафту стало критичним фактором. Уряд був змушений різко скоротити імпорт, що призвело до дефіциту всіх видів товарів. Цей дефіцит поєднується з найвищою інфляцією в світі, МВФ прогнозує інфляцію у Венесуелі в цьому році на рівні 1660 відсотків.

Соціально-економічний колапс у Венесуелі є найбільшою кризою у 2017 році Латинської Америки. В середині минулого року, дефіцит товарів, а особливо продуктів харчування, призвів до заворушень, грабежів і мародерства в багатьох венесуельських містах. На що уряд Мадуро відповів заміною більшої частини роздрібної продовольчої розподільної мережі створенням “Місцевих комітетів по постачанню і продовольству”, використовуючи військові і політичні організації, котрі пов’язані з правлячою Об’єднаною соціалістичною партією Венесуели (PSUV).

У даний час приватний сектор згідно із законом зобов’язаний продавати 50 відсотків своєї продукції для поширення через цю мережу. Ця схема почала частково працювати і рівень мародерства знизився. Але не тому, що Комітети (які роз’їдені корупцією і неефективністю), почали задовольняти попит населення. А тому, що це зменшило кількість і довжину черг, що часто слугувало спусковим гачком для початку масових безпорядків. Також ця схема дозволяє уряду використовувати продовольство в якості політичної зброї, утримуючи на своєму боці політичних прихильників і політично слухняних громадян.

У 2016 році відбулося різке падіння економіки Венесуели на 18 відсотків. Що в поєднанні з інфляцією у декілька сотень відсотків і швидким скороченням реальної заробітної плати поставило більшість населення на грань виживання. Імпорт товарів впав з більш ніж 60 мільярдів доларів у 2012 році до менше, ніж 18 мільярдів в 2016 році, що у поєднанні з різким падінням внутрішнього виробництва спровокувало гостру нестачу продовольства, медикаментів та інших основних товарів споживання.

При цьому приблизно п’ята частина населення їсть тільки один раз в день. Недоїдання і передбачувані захворювання різко зросли, а служба охорони здоров’я близька до колапсу.

Президенство Ніколаса Мадуро “політичного аватара Уго Чавеса”, цивільного, чий кабінет заповнений військовими, в останні роки є дуже непопулярним в Венесуелі. Проте використовуючи свій контроль над судовими і виборчими органами, діюча адміністрація домоглася того, що не існує реально ніяких конституційних засобів для усунення його від влади до чергових президентських виборів, котрі намічені на грудень 2018 року.

Відбувається демонтаж венесуельської демократії, який поряд з гострою соціально-економічною та гуманітарною кризою в країні, являє собою не тільки найбільшу проблему для Південної Америки, а й для всього міжнародного співтовариства. А провал у розв’язанні мирним і демократичним шляхом політичного конфлікту у Венесуелі ризикує спровокувати серйозні народні виступи, що разом з можливими розбіжностями в збройних силах здатні розпалити громадянську війну.

Сусідні з Венесуелою країни, а особливо в Колумбії, яка тільки зараз почала оговтуватися від десятиліть партизанської війни, справедливо побоюються, що у випадку громадянського протистояння, можлива масова імміграція на їхні території та поява незаконних збройних угрупувань на їхніх кордонах. А також поширення неконтрольованих епідемій, в разі якщо служба охорони здоров’я в Венесуелі перестане функціонувати.

Обтяжена економічною та політичною кризою Венесуела також страждає від насильства на вулицях. Данні незалежної організації Observatorio Venezolano de Violencia щодо 28 тисяч випадків насильницької смерті у 2016 році (91,8 на 100 тисяч населення), вказують на те, що кількість убивств в країні є в десять разів вищою, ніж в середньому в світі. Не говорячи ще про численні порушення прав людини з боку правоохоронних органів, незаконні рейди і страти.

Мадуро веде себе як самодержавець. Після невдалої спроби опозиційних сил ініціювати референдум, відкликати уряд та продовжити політичний діалог, котрий розпочався в жовтні минулого року і супроводжувався Ватиканом і Союзом південноамериканських націй ((UNASUR), можна сказати, що цей діалог не вдався.

Опозиційний альянс звинуватив Чавеса в порушенні угод щодо визначення виборчого календаря і звільнення сотень в’язнів дисидентів. І як вважають венесуельські аналітики, імітування Ніколасом Мадуро діалогу було “пасткою”, що мала на меті демобілізувати опозицію і погасити масові народні протести.

Власне це стало політичною “постановкою”, яку використовували чавесисти для того, щоб паралізувати міжнародний тиск, зменшити протести і внести хитання в ряди опозиційних сил, в намаганні хоч якось компенсувати втрату підтримки венесуельців.

Ситуацію могли б розрядити нові вибори і формування іншого венесуельського уряду. Але втративши народну підтримку і не маючи жодних шансів легітимним шляхом залишитися у президентському кріслі, Мадуро незаконними методами намагається за будь-яку ціну зберегти свою владу над Венесуелою. За таких трагічних обставин не можна виключати того, що непоступливість президента Ніколаса Мадуро цілком здатна спровокувати громадянську війну, або спалах громадянської війни, яку перерве військовий переворот.

Що ж призвело до цього конфлікту у Венесуелі? Відносини Уго Чавеса, а потім і Мадуро з кланом диктаторів Кастро у Гавані. Куба є найбільшим призвідником грядущої катастрофи Венесуели. По суті, Венесуела в сьогоднішньому вигляді це такий же проект Куби Кастро, яким свого часу був проект кастрівської Куби для СРСР.

Після розвалу СРСР Венесуела фактично енергетично утримувала Кубу, постачаючи туди за безцінь свою нафту. Це “задоволення” обійшлося венесуельцям аж у 8 мільярдів доларів.

Чим віддячили брати Кастро реалізаторам “боліваріанської революції”? Кубинське військове втручання у Венесуелі сягає часів, коли її колишній президент Уго Чавес вступив в союз з режимом в Гавані. Він дозволив в’їзд в країну 100 тисяч військових військових і працівників кубинських органів безпеки в якості “радників”. Що посилило контроль над суспільством та призвело до “цементування” диктаторського режиму. При чому, 20 тисяч із них мають “специфічну” підготовку поліцейського спецназу, які у разі повстання в венесуельській армії, могли б захистити режим Мадуро.

Чисельність “радників” у цій південноамериканській країні еквівалентна потужному військовому формуванню, присутність якого замасковано під виглядом “фахівців- інтернаціоналістів”. А 20 тисяч військових зі специфічною підготовкою спецназівців, легко можуть стати грізною “зброєю захисту” і вирішальним фактором непопулярного режиму у випадку народного повстання.

Та проблема полягає не тільки в кубинській військовій присутності в Венесуелі, а й і в 3,7 тисячах працівників розвідки, котрі прислані з Гавани і діяльність яких поширилися на всі венесуельські установи. А це дуже серйозна “міна” підкладена під національний суверенітет Чавесом і його наступниками, які мають намір захистити свою владу за будь-яку ціну. Щоб спрогнозувати у що може вилитися нагнітання ситуації у Венесуелі, потрібно пригадати чим раніше закінчувалася подібна “інтернаціональна допомога” Фіделя Кастро і який кривавий слід вона залишила.

Кастрівські “інтернаціоналісти пішли в Анголу і там почалася громадянська війна, почали допомагати Мозамбіку й це закінчилося громадянською війною, прийшли в Нікарагуа і ця країна не змогла уникнути громадянської війни. Тепер до цього наближається і Венесуела.

Єдине, чим можуть допомагати кубинці, це розпалювати класову боротьбу, провокуючи внутрішні конфлікти в країнах, куди вони проникли. Вони є експертами в галузі соціального контролю суспільства, державної безпеки і пропаганди. Використовуючи тоталітарні методи утримання влади, їм вдавалося досі зберегти режим Мадуро.

Але не існує двох однакових політичних ситуацій. У Венесуелі визрів конфлікт, який вже дійшов до того, що ситуацію не можуть більше втримувати під контролем навіть заслані з Куби “радники”. Ситуація загострюється ще тим, що у разі виникнення реальної загрози падіння влади Мадуро, можливе втручання з боку Росії, якій важко буде відмовитися від свого традиційного “клієнта” на “задньому дворі” Америки.

Що таке втручання Москви не можна виключати доводять слова прес-секретаря МЗС Росії Марії Захарової, яка заявила, що в Венесуелі зростає ймовірність того, що може бути “реалізований жорстокі сценарій…, котрий нагадує трагічні події, які сталися в Чилі в 1970 – ті роки”. А як підкреслив нещодавно Путін, Кремль не допустить “кольорових” революцій, в Росії, так і “в різних регіонах світу”.

Але поки що Ніколасу Мадуро залишається розраховувати тільки на армію і на підтримку 500 тисяч “ополченців”, яких він має намір озброїти в якості членів Боліваріанської національної поліції. Командування венесуельської армії завжди буде поруч з Мадуро, тому що їхнє життя і добробут залежить від продовження його перебування при владі. Венесуельський генералітет за роки чавесизму збагатився від контролю над обігом наркотиків. Так що якщо впаде режим Мадуро, вони також все втратять.

Але якщо вони не хочуть потрапити пожиттєво до в’язниці, як панамський диктатор Норьєга, то у Мадуро і його спільників військових ще залишається шанс завантажити на літак усі долари і золоті злитки, які вони накопичили за всі ці роки й відбути до Куби. І вже з Гавани викривати “міжнародний імперіалізм”, який знищив “боліваріанську революцію”.