“Трамп закликав Україну й Росію помиритися”. (У Твіттері.)

Як і прогнозувалося, Д.Трамп, з уваги на його нарцисизм, авантюризм і заздрісні симпатії до успішного російського диктатора, перейматиметься не проблемами суверенітету й цілісності якихось лузерів у Східній Європі, які самі воювати не хочуть, а можуть тільки красти й торгувати з агресором, а лише власною славою. Трампу, котрий зазнав поразок у внутрішній політиці, потрібні перемоги десь у світі. Припинення конфлікту у Європі – це й буде одна з перемог.

Заклик зараз до миру двох воюючих сторін схожий був би на подібний заклик Рузвельта до Сталіна й Гітлера, коли німці вже зупинилися під Москвою. Заклик до миру, коли РФ, природно, не піде на жодні суттєві компроміси (компроміс Росії – це два-три кроки на місці перед черговим кидком уперед), а окуповує чужі території, означає заклик до України “піти на компроміс” із агресором – поступитися частиною суверенітету й території (на інше РФ не погодиться ніколи). Про що Трамп люб”язно з Лавровим “знайшов спільні погляди на проблему”.

Щось схоже Україна допустила в 97-му, коли в Договорі з Румунією визнала “проблему спірних територій”, котрі СРСР не визнавав, а потім Бухарест нав”язав вухатим українським дипломатам. Київ у особі Удовенка й Кучми дозволив румунській стороні подати на Україну в суд ООН В ОДНОСТОРОННЬОМУ порядку. Суд, звичайно, прийняв справедливе рішення: якщо обидві сторони визнають спірність території, то цю територію слід поділити. Українцям – дорогий їм острів Зміїний, а румунам – нафто- й газоносний континентальний шельф, який до того належав Україні. Ось що означає визнавати проблему, штучно створену сусідом, і шукати третю сторону для пошуку “компромісного” рішення.

У питанні “Росія-Україна” Трамп не схильний до жодного конфлікту з РФ й не має причин допомогати Україні. Йому потрібна ще одна “перемога”. Тиснути будуть на те, що піддається тиску, – на Київ. І якщо сьогоднішя наша дипломатія називає Г.Удовенка “патріархом української дипломатії”, то це означає, що все, що там можна, буде бездарно програно. Це шлях до чергової зовнішньополітичної поразки з можливими фатальними наслідками (з уваги на плани РФ щодо України).

Отже, чекаємо чергової спроби Банкової реалізувати в Україні “мирний план Порошенка й Путіна”, написаний у Кремлі. Серед іншого, це амністія сотням тисяч терористів, сепаратистів і окупантів. Це дозвіл їм на власні ЗС (“народна міліція”), на особливі й безмежні політичні й економічні відносини з РФ, на контроль за ключовими рішеннями України в області безпекової й зовнішньої політитки. На російський агресивний шовіністичний анклав в Україні за гроші українців з перспективою метастазів. Власне, це і є суть “мінських домовленостей”, що, за словами пихатого хвалька (“співавтора” домовленостей), повинні увійти в підручники з міжнародних відносин.

Ідіот з ознаками зрадника Батьківщини, за Фройдом, назвав “відносини” України й окупованою в Донецьку територією “міжнародними”…

Ця ганьба, коли здорові чоловіки щоранку бідкаються народу, що найняв їх для оборони території, скільки їх убито-поранено, а вони “не мають права” порушити “домовленості” Путіна й Порошенка, завершиться не раніше, ніж переоберуть (?) теперішнього лідера Організованого жлобського угруповання. Якщо цього керівника ОЖУ не поженуть у Ростов, як і попереднього керівника ОЗУ.

А поки що влада починає готуватися до тиску на парламент з метою зміни територіального устрою України й ураження суверенітету. Бо Трамп у Твіттері написав і Клімкіну сказав.