Загальний показник експорту до РФ станом на 2013 рік знизився порівняно із 2011-м на $4,7 млрд, або на 31,4%. Очевидно, що така тенденція продовжувалася б і надалі, а оскільки в Росію ще до підписання угоди про асоціацію йшло 24% нашого експорту, пошук альтернативних ринків збуту був питанням економічної безпеки.

Звичайно, що умови створення зони вільної торгівлі з ЄС можна піддати значній критиці: термін остаточного зняття всіх мит складає 10 років, встановлені квоти часто вичерпуються вже у І кварталі року і встановлені лише на обмежену частину експортних статей. Левова частка експорту – сировинна, а імпорту – високотехнологічна. Однак варто розуміти, що саме спад на сировинних ринках, який почався у 2012 році, визначив політичну і економічну стратегії поведінки Російської Федерації стосовно України, що були аналогічні до Грузії в 2008 році. Так, намагання перевести увагу із значних коливань економіки, викликаних її сировинною (що дорівнює волатильній) структурою, за допомогою військових досягнень є реальною причиною війни і, відповідно, спаду експорту в Росію.

У даній ситуації переорієнтація України на ринки ЄС навіть на інших умовах – сировинного придатку, а не молодшого партнера – є значним досягненням. Жорсткий розрив експортних відносин із країнами СНД щодо товарів, неконкурентоздатних у країнах першого світу, і переорієнтація на експорт сировини в ЄС дозволяє Україні, при грамотній економічній політиці, заробляти необхідну їй валютну виручку та імпортувати найсучасніше обладнання. А це, у комбінації із припливом іноземних інвестицій після трикратної девальвації, створює значний потенціал подальшої індустріалізації і відновлення економіки стандартів країн першого світу.