У всій цій історії президентської помсти, і кому – політичному блазневі, психопату фактично, не конкурентові навіть, вражає дріб’язковість.

Є теорія про постколоніальний менталітет великої частини українських чоловіків. Відсутність лицарства.

Це “архаїчні рештки” в голові чоловіків багатовікового колоніального статусу – підлеглості та бездержавності, васальної, кріпацької, “виживальної” свідомості, браку шляхетності. Про це писав Шевченко в “Юродивому”, пригадуєте? Про одного козака на мільйони свинопасів…

Так ось. Більшість носіїв цього “гену свинопасів” – несамостійної, пристосуванської, гіперлояльної свідомості – сконцентрована в українській політиці (до речі, цікавий сам принцип природного відбору “безсило-лояльних” у владу, запит на них).

Психічний зміст цих людей диктує, здавалось би, взаємовиключні риси, але вони по суті те саме.

З одного боку:

• капітулянтська позиція як єдина можлива в будь-яких державних битвах і перемовинах;

• екстраполяція власної безсилості та страху на все суспільство й державу (“ми слабі”).

З іншого:

• використання всієї психічної енергії для самозбереження, збагачення та помсти конкурентам або кривдникам;

• повна відсутність енергії, внутрішнього масштабу, інтелекту для державного мислення

Ось це мене в історії з громадянством лякає. А не те, наприклад, хто в кого першим забрав громадянство: Саакашвілі в Іванішвілі чи Порошенко в Саакашвілі. Чи там дискусії “конкурент / не конкурент”… Це все не важливо.

Важливо те, що люди такого маленького внутрішнього масштабу, такої малодушності, тримають свої маленькі жадібні пітні ручки на кермі країни у вирішальний час.