Одна річ – просторікувати про гібридні загрози: токсичну суміш сили, грошей, пропаганди і шпигунства. Зовсім інша – реально їм протистояти. Отож-бо позитивний крок у цьому напрямку – відкриття Європейського центру експертизи у протидії гібридним загрозам у столиці Фінляндії Гельсінкі, навіть якщо із цим дещо запізнились і масштаб ініціативи доволі скромний.

На сьогодні до фінської ініціативи приєдналися Велика Британія, Франція, Німеччина, Латвія, Литва, Польща, Швеція і Сполучені Штати. А ще Європейський Союз і НАТО. Хоч як дивно, цього не зробила сусідня Естонія, що спричинило політичний скандал у Таллінні.

На церемонії підписання документів про роботу Центру міністр закордонних справ Фінляндії Тімо Сойні назвав гібридні загрози пріоритетом для європейської та трансатлантичної спільноти. Це правда, але більшість людей цього не усвідомлює.

Зусилля Заходу, спрямовані на протидію гібридній війні, досі залишалися такими незначними, що їх було складно й помітити. Наразі функціонує малоактивне координаційне об’єднання ЄС Hybrid Fusion Cell у складі Розвідувального і ситуаційного центру ЄС Європейської служби зовнішніх справ (EEAS). Об’єднання, очевидно, підтримує зв’язок із відповідним утворенням у складі НАТО, яке, своєю чергою, навіть не має назви. У більшості країн гібридній війні росіян протидіють розвідка та служби безпеки.

На цьому етапі таємність не є чимось поганим. Адже розвідувальні служби РФ – важлива складова гібридних атак Кремля проти Заходу. Тож не оприлюднювати значну частину нашої первинної реакції на ці атаки – адекватне рішення. Навіть дивлячись на ситуацію зі своєї позиції (маючи обмаль інформації), розуміємо, що наші спецслужби поспіхом напрацьовують досвід у боротьбі з російськими вибриками: повертають ветеранів, які давно вийшли на пенсію, але знають, що робити, і навіть звертаються по пораду до людей із-поза меж своєї системи.

Ці зусилля вже дають плоди. Москва роками вигравала від того, що діяла непомітно й анонімно. Сьогодні так не вийде: тепер ми можемо відстежувати спроби росіян, інфільтруватись у їхні мережі, проводити підставні операції, аби збивати їх із пантелику й відволікати їхню увагу.

Наші розвідка та служби безпеки повинні робити все це й радити тим, хто відповідає за ухвалення рішень. Найкращий спосіб відбивати гібридні атаки – розбудувати сильну, стійку культуру безпеки, яка охопить усе су­спільство. Адже російський вплив може просочуватись у ЗМІ, фінансову систему, владу, наукові кола й громадські організації, власне, будь-куди.

Утім, на цій території шпигуни почуваються не найкомфортніше. Так і має бути. Ми не подолаємо путінізму, якщо путінізуватимемо власне суспільство. Нам не треба, аби ректори університетів, бізнесмени, редактори чи політики діставали інструкції від працівників спецслужб. Розвідка може щонайбільше давати підказки й застерігати, але остаточні рішення слід приймати незалежно.

За часів холодної війни, коли кремлівські гроші викликали алергічну реакцію серед більшості прошарків нашого населення, а пропаганда Кремля мала сміховинний вигляд, ця проблема була в нас під контролем. До кінця холодної війни радянський вплив обмежувався затхлими кабінетами академіків, ідеологічно заангажованими профспілками в деяких європейських країнах і запилюженими осередками міжнародного комуністичного руху. Так само й сьогодні ми маємо зосередитися на тому, аби загнати путінський вплив у його природні осередки: право- та ліворадикалів і тих, хто безсоромно зациклений лише на грошах.

Фінляндія добре надається для того, щоб обмінюватися подібним досвідом і відшліфовувати необхідні навички. Як зазначив Сойні, його країна спеціалізується на “комплексному урядовому підході”. Він ґрунтується на спів­праці між державними установами, бізнесом і громадянським суспільством. Ця модель бере початок у Другій світовій війні та повоєнному періоді, коли Фінляндії доводилось обережно торувати шлях, балансуючи між униканням радянського втручання й непровокуванням Москви відвертим опором. Росіянам не вдалося проникнути в ключові фінські структури навіть у ті десятиліття, коли Радянський Союз вважав країну найбільш слухняним капіталістичним сусідом.

Новий проект стартує цього року. Скромний річний бюджет організації становить €1,5 млн. Цікаво, чи приймає вона доброчинні внески?

Едвард ЛУКАС, “Тиждень”