Що вже затверджене ще на минулому тижні: зустріч Порошенка з Трампом таки відбудеться у Вашингтоні 20 червня. У зв’язку з цим кілька моментів:

Навіть попри певну десакралізацію Трампом в Овальному кабінеті зустрічей з американським президентом (вперше в історії українсько-американських відносин Трамп прийняв навіть міністра закордонних України), зустріч Порошенка зі главою Білого дому є важливим політичним сигналом. у конкретному випадку сигналом передусім того, що президент США вимушений якщо не враховувати, то принаймні створювати переконливу видимість врахування інтересів України. Зустріч із Порошенком – прекрасна візуалізація такого напіввимушеного під тиском внутрішньої американської кон’юнктури врахування інтересів Києва.

Можливо ще ніколи з часів ядерного роззброєння зустріч з українським президентом не була настільки важливою для американського, як сьогодні. І ми всі знаємо чому. Причому за останні кілька місяців і навіть тижнів (після свідчення колишнього директора ФБР Комі) її роль зросла ще більше. Тож можемо паралельно констатувати: ще ніколи Росія так не сприяла організації зустрічі між американським та українським керівництвом – спочатку на рівні очільника МЗС, а тепер і президента – як станом на червень 2017 року. І це ще раз підтверджує: час може грати і на руку Україні. У лютому був би інший, менш сприятливий для України розклад.

Знаю, що для України була і залишається принципово важливою зустріч Трампа й Порошенка до зустрічі Трампа з Путіним. І тут варто віддати належне наполегливості української сторони і чіткій пріоритизації американського напрямку на найвищому рівні. Водночас продовжую наполягати, що принципово важливим моментом є не те, коли саме відбудеться зустріч, а наскільки підготовленою вона буде з обох боків. Чи вдасться Порошенку в режимі твіттер-повідомлення донести до Трампа, чому вирішення конфлікту навколо Донбасу на основі українських пропозицій більше відповідає національним інтересам США, ніж підхід до врегулювання на позиціях Росії? Мабуть, ще ні перед одним візитом так гостро перед українським президентом не стояло питання не тільки, з якими посланнями варто їхати до важливого закордонного колеги, але і як їх йому донести? На жаль, українські політики звикли до жанру лонґрідів, із Твіттером в Україні не дуже.

Зустріч Трампа з Порошенком не виключає домовленостей Трампа з Путіним. Понад те, як би це парадоксально не звучало – відкриває для Білого дому навіть ширше поле для маневру в діалозі з Конгресом і рештою критично налаштованих до дій Кремля представників американського істеблішменту. Трамп зможе їм спокійно сказати: мовляв, українського президента вислухав, дайте і з Путіним спокійно поговорити. Конфронтуємо, де треба конфронтувати з Росією, кооперуємо, де можемо коооперувати з Росією, – такий підхід в Білому домі не викликав відторгнення й за адміністрації Обами, чому він не повинен тривати за нової адміністрації? (До речі, Трамп може тільки позаздрити зараз Обамі: останньому на початку президентства якраз ніхто особливо не заважав перезавантажувати відносини з Росією). Так чи інакше, я й далі не виключаю, що з одного боку адміністрація Трампа буде готова зробити кілька красивих жестів у бік України (зокрема таких, щоб погодитись на продаж Україні зброї), а з іншого – домовлятиметься про щось із Путіним, наступ якого ця зброя якраз і має зупинити. Не забуваймо, в плані подальшої легітимізації Трампа як президента публічні “свідчення” Путіна про роль Росії у виборах є значно важливішими, ніж будь-кого у світі.

P. S. Детально про динаміку в українсько-американських відносинах читайте згодом в моєму щоквартальному публічному звіті на цю тему.