Я проти того, щоб волонтерам надавали статус учасника бойових дій.

Бо в нас завжди все валиться в купу і виникає маса незадоволених: хтось отримав, хтось – ні. Хтось більш достойний, хтось менш. Яким взагалі чином можна виміряти допомогу? Так, бусами-тонами-гривнами – можна! А шкарпетками-серветками-кавою-смаколиками – всякими дрібницями – можна? ЯК?

Хоча, це особистий вибір кожного волонтера. Справа його совісті і честолюбства.

Але щодо ініціативи, Ольга Решетилова сказала найкраще.

Нардеп Андрій Денисенко з УКРОПу протягує через Раду законопроект про надання волонтерам статусу учасника бойових дій.

Статус УБД, вважає Денисенко, – це “повернення боргу держави” перед волонтерами і “моральний обов’язок нашої влади в особі парламенту”.

У мене немає Андрія Денисенка в друзях, але мені хотілось би, щоб він це прочитав.

Пане Андрію, якщо ви справді вважаєте, що ви нам щось винні, то ви і держава в особі парламенту можете нам повернути цей борг.

Парламент може перестати відкладати “військові закони” і почати їх нарешті обговорювати і голосувати.

Парламент може перетворити АТО на міжнародний збройний конфлікт, бо Міжнародний кримінальний суд події на Сході так кваліфікує, а Україна ні.

Парламент може ратифікувати Римський статут.

Парламент може ратифікувати Стамбульську конвенцію, а не посилатися в кулуарах на те, що це не популярно серед атошників, бо, бачите, багато атошників б’ють своїх жінок і дітей.

Парламент може поцікавитися, що там робить ТСК по розслідуванню Іловайської трагедії.

Парламент може викликати міністра Авакова і запитати в нього, чому провалена реформа поліції?

І ви особисто, і парламент можете і повинні робити значно більше, ніж ви робите зараз. Це Ваш і моральний, і професійний обов’язок, пане Денисенко. Писати і приймати якісні закони, які розвиватимуть країну, а не займатися тупим популізмом.