Після землетрусу президентських виборів французький політикум продовжують стрясати афтершоки виборів у Національні збори, нижню палату парламенту V Республіки. Вони руйнують останні ілюзії політичних аутсайдерів.

Якщо ще зовсім недавно аналітики пророкували, що молода президентська партія не зможе переконати виборців, а праві отримають більшість і неодмінно нав’яжуть Макронові свого прем’єра, то весь суспенс напередодні другого туру зводився до єдиного питання: “Більшість буде великою чи дуже великою?” Проте правда виявилася десь посередині – пропрезидентське об’єднання отримує щонайменше 350 крісел із 577 у нижній палаті французького парламенту, що є чи не одним з найбільших показників в історії V Республіки.

Безпрецедентна кількість представників пропрезидентської партії у парламенті стала предметом запеклих суперечок і політиків, і експертів, і звиклих обивателів. Ці суперечки відбуваються на тлі незвикло низької явки виборців. У другому турі вона склала 42% (найнижча за останні 50 років). Соціалісти з нацфронтівцями пояснюють таку ситуацію “розколом, що панує серед французів”.

Особливо це характерно для росаналітиків і наближених до них експертів. Звичайно, понад 80%, відданих за Путіна на президентських, і понад 76% за “Єдиную Россию” на останніх парламентських, а також явка в окремих регіонах близько 100% – ось де зразок справжнього національного єднання. Подібним зразком одностайності могла б послужити ще Північна Корея.

Насправді причини криються в іншому.

Те, що така сила, як “Вперед, республіко” з’явилась і цілковито тектонічно зрушила структуру французького політикуму – було насправді внутрішнім запитом, який визрівав у суспільстві віддавна. Франція, щоб повернути собі колишню конкурентність і потугу, мусить провести ряд економічних, часом жорстких, реформ. І абсолютна більшість може дати змогу провести їх більш рішуче.

Але потужна хвиля нової сили одночасно різко змінила політичний ландшафт Франції, змивши тих, хто не зміг адаптуватися до нових викликів. Захиталися політичні потуги, які десятиліттями домінували на французькій політичній карті – праві та соціалісти.

Ще одним чинником, який збивав з пантелику рядового виборця, були спроби протистояння центристській силі шляхом об’єднання зусиль представників правого і лівого флангів. Такі пропозиції, зокрема, звучали з уст очільника “Республіканців” Франсуа Баруана. Проте цього сумнівного маневру не тільки не сприйняли в лавах консервативних виборців правих – він остаточно заплутав немало із них.

Тому для багатьох мешканців П’ятої республіки, звичних до стабільного політичного ландшафту протягом десятиліть, перетравити руйнацію звиклого політичного укладу в країні виявилося непідйомним завданням.

У новому парламенті в рядах пропрезидентської більшості може з’явитися певна кількість барвистих політновачків. Серед них студенти, пенсіонери, тореадор і достатньо відомий математик. Така ситуація є звичною для українців, де парламентська традиція є у процесі становлення. Але це виявилося неприйнятним для окремих верств французьких виборців.

Наслідок цих і деяких інших причин – рекордно низька явка у першому турі: 48,71%. Та і другий також сюрпризів не приніс: на дільницях з’явилось трошки більше від 42% електорату.

Хотілося б зазначити, що представник “Вперед, республіко”, лауреат премії Філдса 2010 року, одіозний математик Седрік Віллані отримав у своєму окрузі надзвичайно переконливу перемогу із показником, нетиповим для другого туру парламентських виборів – 69,36%

Хоча вони залишаються основною опозиційною силою, але втратять у Національних зборах кілька десятків крісел. Із 225 запланованих за ними залишається 136 місць. Зараз у таборі правих сперечаються про те, яку тактику краще обрати щодо партії Макрона: конструктивного діалогу чи непримиренного протистояння. Від цього може залежати подальша доля цієї політсили. Деяких «республіканців» Макрон завбачливо включив у склад свого уряду. І на цьому тлі партія, у якій і так назрівали внутрішні суперечності, може остаточно розколотися.

Крайні фланги

Після багатообіцяючого результату на президентських виборах Марін Ле Пен, Національний Фронт ставив перед собою програму мінімум – 15 місць у Нацзборах. Це, згідно з французьким законодавством, дає можливість створити депутатську групу й отримувати державне фінансування. Ці мрії не збулися. Попри інтенсивні заклики до мобілізації прихильників та запеклі “дуелі” в окремих округах, НФ отримав 8 депутатів. Хоча це більше, ніж їй пророкували ще напередодні, і цілком достатньо для створення дискомфорту в роботі парламенту.

Сама очільниця Нацфронту отримала перемогу в північному окрузі Па Де Кале, де позиції крайніх правих популістів, зважаючи на деяку депресивність регіону та високий рівень безробіття, були міцними віддавна. Варто зазначити, що Марін Ле Пен вперше стала депутатом нижньої палати французького парламенту, а представництво її політичної сили збільшилося в цьому державному органі у чотири рази.

Щодо крайніх лівих, то вони отримали трохи більше від прогнозованого максимуму, а саме 26 місць у новому складі парламенту. Проте їм не вдалося повною мірою конвертувати успіх свого лідера Жан-Люка Меланшона на президентських виборах в парламентські місця. Хоча сам Меланшон виграв у другому турі виборів у Марселі в Корін Версіньї від партії «Вперед, республіко».

Коли будуть остаточно розподілені мандати та вщухнуть емоції, з порядку денного переможців і переможених зійде розбір польотів, перед новообраною Національною асамблеєю постануть непрості виклики. Чи стане сил і вміння команді Еммануеля Макрона та Едуара Філіппа ефективно управляти абсолютною більшістю і домагатися поставлених завдань? Чи вдасться у новостворених умовах знайти компроміси із непоступливими французькими профспілками? Чи спроможеться Франція зрушити політичний маятник Європи до центру?

Про це ми незабаром дізнаємось.