Формально, з юридичної точки зору, обстріл польського консульства у Луцьку можна називати терактом, але політично, я розцінював би це як провокацію, пише у блозі на сайті “Новое время” український політик Тарас Чорновіл.

Ситуація занадто чітко лягає в дискурс останніх подій. Тому, наскільки я розумію, просто вирішили підвищити градус. Паплюженням пам’ятників досягнути якогось результату не вдалося, попри те, що з польського боку робиться серйозний акцент на історичні моменти, і була готовність звинувачувати нас в якихось гріхах, Україні вистачило розуму швидко зробити відповідні заяви і ліквідувати наслідки цих розмальовувань.

Натомість полякам вистачило розуму висловити припущення про третю сторону, яка зацікавлена у розхитуванні ситуації. Тим більше, що для Польщі це теж певний політичний тренд. Нагадаю, Польща наразі має дуже жорстку конфліктну ситуацію з Росією по трагедії під Смоленськом.

Тому, оскільки руйнування пам’ятників не дало ефекту, мали початися більш жорсткі акції прямої дії – типова практика для провокацій.

Звичайно, не варто виключати можливість того, що обстріл влаштовано якоюсь психічно-неврівноваженою людиною з ультра-націоналістичними поглядами. Але ймовірність цього мінімальна. Тим більше, що подібних прецедентів не було в минулому. Також можна припустити, що це особиста помста людини, яку позбавили права в’їжджати в Шенгенську зону, депортували тощо. Але, як правило, такі люди не хапаються за гранатомети.

Тому моя основна версія – підвищення градусу напруги у відносинах України та Польщі через відверту провокацію.

Чому провокація відбулася саме зараз? Є одразу кілька нюансів, кожен з яких може мати значення, адже для Росії типова поліваріантність і використання кількох мотивів одночасно. Можу робити такі припущення, оскільки трошки знаю, як приймались такі рішення в сурковських відомствах.

Пункт перший. Традиційна мета – зіпсувати відносини між Україною і Польщею, спробувати добитись, щоб у Польщі теж відбулись якісь жорсткі акції проти України. Не забуваймо, що в Польщі теж постійно організовуються антиукраїнські заходи і дебоші. Частина з них проводиться націоналістично орієнтованими особами, наприклад, як в Перемишлі. Але там є дуже активна антиукраїнська маргінальна польська партія «Змяна». Це є стовідсотково прокремлівський проект. І саме ця політична сила розкручувала кілька антиукраїнських акцій.

Пункт другий. Помста Україні за Євробачення. Ряд подій напередодні конкурсу, які можуть носити терористичний характер. В тому числі і проти різних представництв чи осіб, що представляють європейські держави. І розкручування кампанії через різні лобістські видання у світі, що «Україна – небезпечна держава, туди не можна їхати, проводити там Євробачення – повний абсурд, подивіться, там бомби рвуться на вулицях, навіть на крайньому заході». Це теж може бути певним варіантом.

Пункт третій. Польща зараз зачепила одну з болісних точок по Смоленській трагедії. І певні варіанти помсти Польщі, причому на чужій території, у спосіб, який ніби не виводить напряму на Росію, але створює певне відчуття страху, неспокою, невпевненості для польської дипломатії – це теж приємно для російських спецслужб.

Я не виключаю, що можуть бути й інші варіанти, адже поліваріантність – типова для російських спецслужб. Ми вже не один раз відмічали такі речі.

Якщо говорити про реакцію української влади на інцидент, то треба відзначити, що на першій стадії після самої події, мають прозвучати заяви. Вони прозвучали. Тут ніхто більшого вимагати від нас не може.

На другій стадії має бути невідкладно розпочате слідство із залученням СБУ, в тому числі за статтею «тероризм». Далі мають бути практичні дії. Такі злочини дуже важко розслідувати, особливо якщо виконавця вже немає на території країни. Але слідчі дії треба провести максимально демонстративно і відкрито для польської сторони, щоб їх дипломати могли бачити проміжні матеріали. І якщо навіть слідство не зможе досягнути жодних результатів, то це необхідно детально показати. Щоб польська сторона сама дійшла висновку, що досягнути більшого неможливо.

Наступний крок – посилення системи охорони не тільки польських, а й європейських об’єктів в Україні. І дипломатичних, і культурних, і пам’ятників і т.п. До того ж, сьогоднішня проблема України в тому, що система відеоспостереження і відеокамер у нас відстає від більшості розвинутих країн світу навіть не на порядок, а на два порядки. У нас навіть в Києві мінімальне охоплення камерами.

Думаю, це чудовий стимул розміщувати такі камери не тільки біля об’єктів, що охороняються, але й поблизу потенційних об’єктів таких провокацій. Наприклад, біля польських пам’яток, пам’ятників єврейських жертв Голокосту. Ми маємо врахувати такі речі, адже по цих точках по нас можуть зараз бити, досить болісно бити.

Источник: newsonline24