Стало доброю традицією, що коли обвішаний локшиною рейтинг безнадійно звисає додолу, правлячі мужі запасаються ножицями і відправляються у всенародні мандри з метою порятунку керівної потенції у процесі привселюдного обрізання легендарних стрічок, які слугують розхідним матеріалом у боротьбі за відновлення втраченої до кінця каденції ерекції.

Прийнято вважати, що процедура обрізання шовковистого стрічкового матеріалу має підняти рейтинг, який всенародна зневага фіксує у позі “пів на шосту”. Причому, ставка на обрізання стоїть вище ідейних антагонізмів і єднає в одній реанімаційній палаті як будівничих комунізму, так і теперішніх зодчих безвізового раю.

Дуже важливо мати на увазі, що саме момент перерізання стрічки має діяти обезболююче на трудящих, які у цю містичну миттєвість готові вибачити ненависному вождю усі його провини.

Народ мусить бути милосердним до творця тарифного геноциду у доленосну мить, коли він стоїть перед ним із ножицями у руках з нагоди відкриття нової школи. Саме як ключ до розлючених сердець громадян трактується обрізана плоть чарівної стрічки. Така біохімія обману.

Пригадую із молодіжних журналістських часів, як у Львів приїхав Горбачов. Перший в історії зі всіх московських царів – у бандерівське лігво. Ризиковий був крок генсека. Але опісля рятівної стрічки пішов до народу, що забрався біля пам»яника Леніну, якого через лічені місяці знесуть. А тоді із гущі народних мас вийшов робітник складального цеху автобусного заводу і висловив Михайлу Сергійовичу гарячу підтримку:

– Рабочий класс за перестройку! – вигукнув, щоб і Володимир Ілліч почув.

– Это очень важно, что пролетариат с нами, – втішився архітектор перебудови, як його назвали ще в аеропорту сексоти із місцевої письменницької організації.

У ролі “автобусостроителя” тоді був добрий мій знайомий, товариш Саша, зав. промисловим відділом міськкому партії. Нині він також ударник, але не комуністичного, а капіталістичного будівництва.

Коли уже у західний П'ємонт у момент владних конвульсій та із тими ж ножицями навідався Леонід Данилович, то високий гість звернув увагу свити – чого це зустрічаючий народ такий розфуфирений. Дівчата, як на підбір. Виявляється, то за високим дорученням свій контингент респектабельних лавочниць вивів народний депутат, він же член партії влади і власник ринку, за місце на якому дівчата будуть кидати чепчики вгору хоч самому дияволу.

В іншому місці обрізання стрічки виглядало майже не контрольовано – назустріч кортеджу сунув натовп якихось насуплених вуйків.

– Обо, назріває катавасія, – зашептали журналісти.

– Спокойно, товарищи, – підняв руку начальник місцевої міліції, – то наші работники у гражданском. Сняли с дежурства два райотдела.

На відміну від кума Віктора Андрійовича Петро Олексійович не називав Леоніда Даниловича батьком, хоча у процесі шоколадного обростання завжди ним був, а тому традицію обрізання гідно продовжив і приурочив її до початку нового політичного сезону, під час якого якщо не підняти геть обвислий рейтиинг, невиліковна імпотенція сповна звалить діючий режим щонайпізніше через рік.

І знову – курс на Львівщину, яка може гордитися, що зайняла перше місце три роки тому у першому турі боротьби за мир за два тижні.

Тоді, до майданної ери, стрічкообрізання теж виражало глибоко європейський курс, бо то не правду каже пан Петро, що він веде у Європу. У Європу вели усі президенти, але, як і тепер, через московські торгові блокпости.

Тоді на Львівщині президент відкривав – о торжество євроінтеграції та інвестиційної привабливості – завод найпередовішої у світі німецької автомобільної промисловості.

Тут уже не треба було перевдягати ментів – народ справді широ радів. Яка була колотнеча, щоб потрапити бодай рядовим робітником на німецьке “Леоні” в околицях бандерівської столиці Стрия. Конкурс був, що медінститут відпочиває.

І тепер – неначе дежавю обрізання. Услід за Леонідом Даниловичем так само завод на Львівщині відкриває Петро Олексійович. І треба ж таке – ті самі німці. Знову автомобільне виробництво винесли із Дортмунда у Броди. І знову радості “Кіно і німці” немає меж.

Але невблаганно, як доля обрізаної стрічки, біжить перед очима рекламний рядок на усіх київських каналах. “Леоні” імені Леоніда Даниловича запрошує на роботу усіх безробітних зі всієї України. Зарплати, майже баварські, навіть житло дають у колишній всесоюзній здравниці Моршин.

Справа тому, що наші європейські партнери не поперед или, що винесли вони із рідного Фатерлянду у бандерівський край вкрай шкідливе виробництво. Коли розпочалися масові професійні захворювання, народ тікав від прямої інвестиції, як чорт від ладу.

Тоді обрізання, як відомо, не помогло. А воно, до відома політтехнологів із Банкової, не помогло ще ніколи і нікому.

Василь БАЗІВ, для UAINFO