Павло Пинзеник

Минулого разу я спробувала зробити прогноз, кого з депутатів захищатиме регламентний комітет Верховної Ради, а кого – ні, пише у своєму блозі на “Новому часі” Христина Бердинських. Чомусь вважала, що членам цього комітету все ж таки не байдуже, що про них думають люди. І тому вони спробують зіграти в подвійну гру – когось зі своїх захистити, а когось здати.

Тепер маю визнати, помилялася і була занадто оптимістичною. Останні події підтвердили – депутатам комітету байдуже, що ми з вами про них думаємо, інформація прокуратури їх також не цікавить, а долю нардепів має вирішувати голова Верховної Ради та власне парламент.

Так що ж відбулося минулого тижня? 3 липня комітет рішуче взявся за подання Генеральної прокуратури про зняття депутатської недоторканності. І щодня вирішував долю одного нардепа. Важливий нюанс: негативне рішення зовсім не гарантувало комусь спасіння. Навіть якщо комітет не підтримає подання ГПУ, після цього відправити документ на розгляд до сесійної зали може спікер. А там уже голосування Ради.

Але незважаючи на це, нардепи комітету продемонстрували виняткову солідарність у захисті депутатів. Очолював ці засідання – Павло Пинзеник, депутат “Народного фронту”. Запам’ятайте це прізвище. В останні кілька місяців він став експертом у перешкоджанні боротьбі з корупцією. У квітні був суд із обранню запобіжного заходу Миколі Мартиненкові. Пинзеник – один із тих, хто погодився взяти колишнього депутата на поруки. Це його близький соратник і колишній помічник. Разом вони входять до ради Центра Разумкова.

Пинзеник обіцяв судді, який обирав запобіжний захід Мартиненку, повторити долю одіозних Чауса і Кірєєва у разі прийняття не того рішення. Також Пинзеник тоді заявляв, що Національне антикорупційне бюро перетворилося у контору з обслуговування політичних інтересів.

Вдруге цей депутат голосно нагадав про себе в кінці травня. На брифінгу у Верховній Раді він оприлюднив фільм про громадську організацію Центр протидії корупції. Пинзеник захотів перевірити цей центр на чолі з Віталієм Шабуніним щодо відмивання грошей. І пообіцяв звернутися до правоохоронців. Це відверта помста з боку друга Мартиненка тим, хто намагається добитися справедливого правосуддя для високопосадовців. До речі, Центр протидії корупції звернувся до суду із позовом проти Пинзеника про захист честі й гідності та спростування недостовірної інформації з фільму. Перше судове засідання має відбутися наприкінці липня.

На початку ж липня настав зірковий час Пинзеника із щоденним проведенням регламентного комітету зі зняття депутатської недоторканності з шістьох народних депутатів. Першим розглядали колегу Пинзеника по депутатській фракції – Євгена Дейдея. Із самого початку стало зрозуміло, що єдина тактика комітету – це порятунок нардепа. Здається, навіть генпрокурор Юрій Луценко був збентеженний зухвалістю депутатів.

Звісно, треба уточнити, що в комітет, окрім Пинзеника, входять ще 10 депутатів із різних фракцій. І їхня позиція мало чим відрізнялася. Нардепи вирішили, що у прокуратури недостатньо доказів, які підтверджують правопорушення Дейдея. На другий день вони так само вирішили щодо іншого депутата, і на третій день теж.

Причому позбавлення недоторканності народного депутата не означає визнання його провини чи в’язниці. Нардепа Сергія Мельничука позбавили недоторканності у 2015-му році, й він досі засідає у Раді. Так само, як і депутат фракції “Опозиційний блок” Вадим Новинський.

У парламенту зараз може не вистачити голосів для позбавлення недоторканності одразу шести осіб. А якщо і вистачить, справа, можливо, не дійде до суду, але це полегшило б роботу правоохоронним органам. Тому мене дивує поведінка комітету, яка мало на що впливає і схожа на політичне самогубство. Для пояснення є лише кілька версій. Це або помста правоохоронцям за вже наявні справи. Або члени комітету просто відпрацьовують свої місця у партійних списках. Їхніх прізвищ завтра ніхто не згадає, а от партійні шефи не зможуть їх звинуватити у некомандній грі й наступного разу знову покличуть у список. Непримітні люди, які за будь-яких умов будуть захищати своїх, – це безцінні політичні кадри. Або це просто самозахист і страх опинитися на місці Довгого, Полякова і Лозового.

Андрій Парубій і Рада ще можуть виправити ситуацію в останній пленарний тиждень. А от із регламентним комітетом і його репутацією вже усе зрозуміло. Не зрозуміло тільки єдине: навіщо нам у такому разі взагалі цей комітет?