Отже, з дуже великою долею ймовірності для повторного голосування на виборах Президента Французької Республіки будуть включені кандидатури незалежного кандидата Емануеля Макрона і крайньої правої Марі Ле Пен. Вони набрали відповідно 24% і 22% голосів виборців.

Наважуся припустити, що Марі Ле Пен практично досягла електоральної “стелі” підтримки своїх виборців. Декілька відсотків вона здатна буде набрати лише за рахунок голосів правих республіканців.
З іншого боку, Емануель Макрон здатен свій результат збільшити у декілька разів. За рахунок соціалістів і поміркованих республіканців.

Читайте також: Макрона можно уже поздравлять с победой, – Береза

Мій прогноз для повторного голосування: Макрон – близько 70%, Ле Пен – близько 30%.
З великою долею ймовірності можна говорити про те, що вперше в історії Франції президентом стане особа, яка має суттєво старшу від себе за віком дружину :).

Особливістю конституційного ладу існуючої П’ятої Французької Республіки є режим змішаної моделі із так званою “біцефальною екзекутивою”. Оскільки, Макрон не має у нижній палаті парламенту своєї партії (уже навіть не кажу про пропрезидентську більшість), то призначений парламентською коаліцією Прем’єр-міністр стане ключовою фігурою країни у владному механізмі на найближчі кілька років. Особливо у царині внутрішньої політики.

Але без сумніву, за Президентом Республіки, як за самодостатнім суб’єктом владних відносин, який отримав свої повноваження на прямих виборах, залишаться ключові повноваження у сфері зовнішньої політики і оборони. Для нас це означає, що зовнішньополітична програма Макрона для України є досить привабливою. В тому числі в частині підтвердження оцінки російської анексії Криму і Севастополя і окупації ОРДЛО. Проте, Макрон не буде ні проукраїнським, ні тим більше проросійським. Інтереси Франції будуть для нього понад усе.

Читайте також: Кінець Старого Світу

Україні, як державі, і її владним інститутам, ще треба буде довести новому господарю на Єлисейських полях свою послідовність у виконанні взятих на себе міжнародних зобов’язань, зокрема щодо Мінських угод (як би нам цього не хотілося) і прогнозованість у поведінці як серйозного партнера. А чи здатна на це буде наша еліта і в який ефективний спосіб вона це зробить, покаже час.
В будь-якому разі, у нас чи не вперше з’являється шанс перетворити історичну російсько-французьку симпатію на своєрідний міф давно минулих років.