Приїжджає Порошенко до Варшави. Зустрівся з таким собі паном К. Пан К. не має жодного мандату, крім звичайного депутатського. Але є більш впливовим, ніж пан Д. і пані Ш. А з такими треба говорити. Нехай це досить дивна ситуація для традиційного розуміння демократії (не Іран – Європа ж!) Розмова конфеденційна. Поговорили. Поїхав. Пан К. розголошує незабаром зміст конфеденційної розмови у повчальному тоні: “З культом Бандери ми до Європи українців не пустимо!”

Порошенко злегка офігіває, але мовчить. В Україні нема жодних культів (ані Бандери, ані інших). Тому слова пана К. звучать як недоречний ультиматум. (Адвокати часто говорять із клієнтами мовою ультиматумів?) Ясно, що таке зверхнє ставлення до партнерів є не дуже ок, а розголошення конфеденційних розмов не веде до зростання довіри. Проте польська суспільна думка цього не зауважує. Ясно, що порозумінню мова ультиматумів ніколи не сприятиме. Ясно, що ризики в ситуації, коли “адвокат” вирішив попрокурорити – вимагають якоїсь компенсації. Ясно, що офіційна Варшава стрімко втрачає можливості soft power в Україні.

І тут з’ясовується, що в України є кордони з іншими країнами ЄС. І чути обурені голоси з-над Вісли: а чому ж не до нас ворота в ЄС відчинялися?! Бо!

Бо щось змінилося.

Того самого дня, коли Порошенко обіймався зі словацьким колегою на кордоні в Ужгороді, у Перемишлі відбувалася хода пам’яті вояків УНР, які боронили польську незалежність у 1920 році як союзники Пілсудського (і ціною втрати незалежності української, зокрема завдяки зраді польських союзників).

Так от, ця хода як мирна в Польщі сьогодні можлива тільки під охороною автоматників.

Іще раз. Хода на честь українських вояків, які загинули в обороні польської незалежності потребує збройного захисту поліції.

Хтось над Віслою відчуває абсурд цієї ситуації?

Спеціальні вітання панові К!