Ще недавно це складно було уявити, але зараз головною загрозою для Європи є не тільки путінська Росія, але і Франція. Найгірший результат майбутніх виборів президента – вихід Парижа з ЄС і розвал усього союзу.

Понад 40 років тому тодішній радник з національної безпеки США Генрі Кіссінджер проголосив 1973‑й роком Європи. Він хотів показати необхідність удосконалення трансатлантичних відносин, особливо у сфері співпраці ЄС і США проти Радянського Союзу на Близькому Сході.

І Кіссінджер повинен був першим визнати, що європейці так і не відповіли на той виклик. Історія повторилася, і рік Європи почався знову. Щоправда, тепер ініціатива виходить не від розлюченої американської влади, а від самої Європи.

Ставки так само високі, як і в 1973‑му, якщо не вищі. Росія не має наміру йти з Криму і не планує припиняти спроби дестабілізувати Східну Україну. Крім того, є серйозні побоювання, що Москва готова застосувати ту саму тактику проти однієї або кількох сусідніх з нею країн НАТО.

Читайте також: Рука Кремля на президентских выборах во Франции

Хвилювання в Європі підсилюють біженці і тероризм. Також офіційно розпочався Брекзит – вихід Британії з ЄС. Залишилося визначити остаточні терміни, які зі свого боку покажуть, як ця подія вплине на політику країн, які подумують залишити союз. Греція і ряд держав на півдні Європи продовжують страждати від високого рівня безробіття, зростання зовнішнього боргу і постійного розриву між тим, що від влади вимагається виконати задля отриманих коштів, і тим, що вони можуть собі дозволити.

Але при всіх проблемах головне зараз для майбутнього Євросоюзу – президентські вибори у Франції. Їх результат вплине на долю не тільки ЄС, але і всього світу. Якщо вірити опитуванням, шанси на перемогу є у всіх чотирьох кандидатів. Невизначених наслідків варто чекати від двох із них: лідера Національного фронту Марін Ле Пен і крайнього лівого кандидата Жан-Люка Меланшона. Обидва підтримують політику, далеку від європейської. Тому їхній виграш на майбутньому голосуванні 7 травня може означати кінець членства Франції в ЄС і НАТО. В такому разі і перед усією Європою постане екзистенціальне питання.

Ще недавно складно було уявити собі такий сценарій. Впродовж стількох років Європа залишалася найбільш успішним, стабільним і передбачуваним регіоном, місцем, де, здавалося б, історія майже зупинилася. А мир – ключова мета створення ЄС – досягнутий.

Але відбулися радикальні зміни. І бажання Росії використовувати військову силу, продемонстроване Володимиром Путіним, а також його кіберманіпуляцїї для просування власного порядку денного – лише один із чинників змін. Ще один виклик Європі кидають її власні політики, які все більше сумніваються в цінностях ЄС.

Причина 60‑річного процесу інтеграції Європи, який часто називають європейським проектом, завжди була очевидна. Західна Європа, насамперед Німеччина і Франція, повинні були об’єднатися до такої міри, щоб війна, яка визначила минуле континенту, стала немислимою.

Мета була досягнута, як і значний економічний прогрес. Але при цьому європейський проект втратив свою значущість для самих громадян. Державні інститути стали занадто далекими, елітарними і надто сильними, не враховують національну ідентичність, до якої досі прив’язані європейці. Невдале створення валютного союзу без фінансового партнера погіршило ситуацію. Бюрократи звалили на себе непосильне завдання.

У Франції, і в результаті по всій Європі, з’явилися популісти і радикальні кандидати правого і лівого крила. І навіть якщо у Франції переможе не один з них, багато що залишиться невизначеним. Поточна криза мине, але в довгостроковій перспективі проблема залишиться.

Очевидно, що Євросоюз потрібно змінювати. Йому час відкинути універсальний формат і прийти до чогось більш гнучкого. Також варто перерозподілити владу Брюсселя на користь інших європейських столиць.

Читайте також: Последствия президентских выборов во Франции для всей Европы сложно переоценить

Влада має активно створювати умови для прискорення економічного зростання. Крім того, потрібно підвищити здатність людей жити в умовах неминучого скорочення робочих місць внаслідок технологічної революції. Ініціативу повинна взяти на себе Німеччина.

Багато в чому європейці самі зможуть визначити своє майбутнє. Але адміністрація Трампа теж має зіграти в цьому творчу роль. Час припинити недалекоглядну підтримку охочих покинути ЄС. Розділена, квола й розгублена Європа – поганий партнер для НАТО. Цілком можливо, що в Азії більше шансів вплинути на світ у ХХІ столітті, ніж у Європи. Але не можна забувати уроки останнього століття: те, що відбувалося тут, завжди впливало на стабільність і процвітання всього світу.