Для міжнародної спільноти не секрет, хто постачає зброю та боєприпаси бойовикам Донбасу. І ОБСЄ, і НАТО відверто і офіційно заявляють про те, що це робить Росія. Спостережна місія вказує на перетин кордону російською військовою технікою і боєприпасами. Тобто докази того, що Росія підтримує зброєю бойовиків, є. Є навіть заяви окремих діячів Російської Федерації (однозначно про це заявляли і посадовці Міністерства оборони РФ), які визнають факт військової підтримки. Отже, докази цього існують, і вони навіть не приховуються.

Чого немає? Немає крапок над “і”. Вони мали б полягати у резолюціях Ради безпеки ООН. А оскільки Росія є членом Радбезу ООН, ніяких резолюцій бути не може.

Прямих і чітких визначень у рамках ОБСЄ та її рішень також бути не може, тому що Росія є одним із спонсорів і одним із учасників ОБСЄ. Звідти Росію ще не виключали.

Крім того, мало з’явитися рішення Трибуналу про підтримку Росією тероризму і сепаратизму. Трибуналу не відбулося, відповідно немає і юридичного висновку в міжнародному праві, який можна було б покласти в основу цієї історії. Всі необхідні докази надала українська розвідка, ЦРУ та інші. Для НАТО, Європейського союзу та США немає жодних таємниць щодо того, хто є постачальником зброї бойовикам.

Питання в тому, чи є відповідне офіційне визнання чи формулювання, і чи може це мати наслідком певні правові дії (санкції тощо). Певні санкції були запроваджені проти Росії, в тому числі, й по Донбасу. А додаткових санкцій проти Росії за підтримку тероризму, сепаратизму та військових дій поки що очікувати не доводиться, оскільки для цього потрібні політичні рішення. На даний момент такі рішення не ухвалені Євросоюзом, оскільки він не в змозі самотужки, без Сполучених Штатів, забезпечити санкційний режим. Той кейс, який прийнятий зараз, є тим максимумом, який зараз можна очікувати від ЄС.

Тому Україні зараз потрібно працювати над правовими рішеннями і правовими формулюваннями, які гіпотетично можуть мати наслідком введення (як міжнародними організаціями, так і окремими країнами) нового санкційного режиму проти Росії. Україна може вимагати якихось судових рішень, які мали б наслідком притягнення до відповідальності персоналій, відповідальних за терористичні атаки на Україну з боку Росії. Такі рішення можуть ухвалюватися стосовно Путіна, Міністерства оборони Росії, а також структурних підрозділів адміністрації.

Але все це – довгограючі питання, які передбачають велику дипломатичну та політично-інформаційну роботу і швидко не робляться.