Президент України Петро Порошенко підтримав план Франції щодо Донбасу, його можуть назвати “формулою Макрона”, пише у своєму блозі на “Новому часі” політолог Володимир Фесенко.

Про цей план ми поки нічого конкретного не знаємо. Наскільки я розумію, мова йде не про те, як поліпшити ситуацію на Донбасі, а про те, як поліпшити переговорний процес. Як зробити переговори щодо врегулювання конфлікту та реалізації Мінських угод більш технологічними й ефективними. Є різниця: мова йде про переговорну ситуацію, а не ситуацію на Донбасі. Але якщо вдасться домогтися прогресу в переговорах, то може вдасться домогтися й поліпшення ситуації на Донбасі.

Судячи з усього, французький президент хоче зробити більш продуктивним, технологічним й організованим процес підготовки рішень у рамках роботи і Нормандської четвірки, і тристоронньої контактної групи в Мінську. Зокрема, мова йде про те, щоб більшою мірою скоординувати роботу Нормандського й Мінського формату переговорів.

У нас мало хто уявляє, як відбувається переговорний процес. Звідси з’являються ілюзорні маніпулятивні ідеї. Наприклад, про залучення до переговорів американців – адже вони вже беруть участь в переговорах. Просто вони беруть участь “паралельним треком”: окремо обговорюють з Росією тему кризи на Донбасі, стежать за переговорами в інших форматах і впливають на них. Раніше впливали більше, коли працювала Вікторія Нуланд. До речі, не завжди цей вплив був продуктивним і не завжди працював на користь України. Тепер, коли такого активного парламентера з боку США немає, це дозволяє Україні проявляти більшу свободу дій. Наскільки я розумію, Макрон хоче, щоб проекти рішень готувалися ретельніше, а самі зустрічі були лише майданчиком для їх узгодження.

У принципі так намагалися діяти й раніше, революції не передбачається. Наприклад, ще торік, задовго до появи Макрона, стала використовуватися така форма переговорів, як зустрічі помічників лідерів країн. І робота над так званою “дорожньою картою” з реалізації Мінських угод здійснювалася передовсім на цих зустрічах і зустрічах експертів. Дипломати на рівні міністрів і заступників міністрів закордонних справ брали участь у них, але частіше для узгодження деяких проблем. І, наскільки мені відомо, деякі західні учасники переговорів у Мінську вважають, що перемовини на рівні міністрів закордонних справ малоефективні. У міністрів купа інших завдань, проблем, вони не зосереджені на реалізації угод.

Можливо, варто піти якраз шляхом, про який зайшла мова ще торік – це спецпредставники чотирьох країн із Мінських угод і з переговорів у Нормандському форматі. Особисто я думаю, що повинні бути дипломати, які займалися б тільки цим і готували, погоджували проекти рішень і потім уже виносили на затвердження лідерів.

Що ж до того, як поліпшити ситуацію на Донбасі, гадаю, зараз потрібно відмовитися від будь-яких глобальних проектів на кшталт політичного врегулювання або тотального припинення вогню, тому що це не виходить. Або, наприклад, обміну всіх на всіх. Це норма Мінських угод, але вона не працює, тому треба міняти тактику вирішення тих завдань, які були поставлені в Мінських угодах. Але було б контрпродуктивно відмовлятися від угод як таких – це нічого не дасть.

Західні дипломати, оцінюючи переговорну ситуацію, роблять дуже сумний висновок: все, що можна було запропонувати вже запропоновано. Ніяких нових ідей неможливо запропонувати в принципі. Питання тільки в комбінуванні цих ідей і в тому, як їх здійснювати.

На мій погляд, є потреба в тому, щоб сконцентруватися на реальніших приватних завданнях, спробувати вирішити їх, домогтися ефективного вирішення найбільш актуальних питань: скорочення, а потім і припинення військових дій. Наприклад, зараз стоїть питання про те, що обидві сторони вже більше року ведуть активну боротьбу за нейтральну смугу вздовж лінії розмежування. Порушення є і з того боку, і з нашого. Звичайно, можна говорити, що ми захищаємо своїх громадян, але треба розуміти, що займаючи нейтральну смугу, ми сприяємо активізації бойових дій. Тому тут треба або продовжувати цю тактику, але тоді воєнні дії посиляться. Або думати над тим, яким чином забезпечити відведення сил і засобів від лінії розмежування. І тут треба домовлятися про найгарячіші точки – Авдіївка, Мар’їнка, Широкине, Станиця Луганська.

Точнісінько так само щодо обміну заручниками. У мінських домовленостях зазначено, що потрібно міняти всіх на всіх. Але ми бачимо, що це не виходить. Із різних причин, зокрема через тактичну гру російських окупантів і колаборантів, що виставляють непомірні списки і не віддають наших полонених. А ось практика обміну групи на групу працює. Тож, на мій погляд, зараз пора перейти до тактики малих справ і малих рішень, які в підсумку повинні призвести до зниження бойової активності в зоні конфлікту й у перспективі до повного припинення вогню, а не вирішувати глобальні абстрактні завдання з повного врегулювання цього конфлікту.