Сьогодні, 15 серпня, міністр оборони України зі своїм польским колегою поклали квіти до могили генерала Марка Безручка та воїнів армії УНР. Марко Безручко – генерал-хорунжий армії УНР, котрий разом із начштабу 6 дивізії УНР Всеволодом Змієнком організував оборону польского містечка Замостя. Наші допомогли полякам – врізали по лисому черепові першої кінної армії Будьонного. Природньо, поляки вдячні українському генералові, опікуються його могилою. От, коли гості з України, протокольні покладання квітів організовують. За наслідками Степан Полторак пише в Фейсбуці: “…Наш обов’язок пам’ятати подвиги Героїв, вшановувати патріотів минулого…” От тільки в реальності подвиги героїв не надто пам'ятають. І не вшановують.

Те, що українська армія не знає історії своїх, це секрет Полішинеля. Як відомо, зараз підрозділи будуть нагороджувати почесними іменами, перші нагородження вже 24 серпня. Серед переліку (доволі великого і красивого) імен, котрими можуть бути нагороджені ті чи інші підрозділи є і Марко Безручко. Навіть перші консультації були, так би мовити, тест на сприйняття. Знаєте реакцію? “Безручко? Шо за один? Це ми типу “безручки” будемо? Криворукі чуваки, що невміють воювати? Нас засміють…” Біда? Авжеж.

Знаючи такий стан речей, напевно, у країні слід розгорнули широку інформаційну кампанію із популяризації як самого процесу нагородження підрозділів нашими іменами, так і роз'яснення, що це за люди. Ну авжеж! Озирніться! Вона навколо, ця кампанія. У кожній частині брошури та плакати. По телебаченню фахівці дають інтерв'ю. Високі чиновницькі чини присутні на покладанні квітів у пам'ятні дати… Хіба не видно?

До слова про квіти. От у Польщі міністр оборони України поклав квіти до могли Марка Безручка, а вгадайте, скільки разів було покладено квіти до могил вояків УНР тут, в Україні? Ну гаразд, міністр часу, може, немає, може, хтось інший з офіційних осіб? У нас же є кладовища, є пам'ятні дошки, є будинки, де були казарми. Щоправда, на них зазвичай немає пам'ятних дощок. Як же так? Є ж указ президента, є постанова кабміну про вшанування, а де виконання? Може, нема кому виконувати?

О! У нас десятки людей отримують зарплати e структурах Міністерства освіти (цілий НДЦ!), оборони (там за лінією військової освіти такі історичні полотна планів і реалізованих досягнень малюють, ви б бачили). У нас є стратегічні комунікатори якісь (правда, із ким комунікують – незрозуміло, бо комунікація в армії на ідеологічну тематику провалена наглухо – структури МПЗ були дискредитовані за 25 років і їх відродити – це вагон нервів, грошей і фанатів справи; між армією і суспільством – теж погано все), але потриматися би за їхні результати або за їхнє горло…

Але найбільш дике те, що коли одиниці (!) нормальних офіцерів (так, вони є, і працювати із ними честь) витягують на собі історично-ідеологічну роботу, починають розбурхувати той сонний вулик, зі скрипом і шаленим опором прокручують коліщата процесів, і навіть з'являються реальні результати, їх, результати, спускають на гальмах.

Юристи додовбуються до історичних (sic!) формулювань, політтехнологи і радники якісь (подивитись би в очі) починають розпатякувати про “а нашо так, а ми не розуміємо, а нумо отак…” і озвучують повну маячню. Узгодження-переузгодження. Маневрування. Зважування наслідків. Розмірковування, чиїм коштом це можна було б зробити. Наради. Наради. Наради…

Йшов восьмий місяць ювілейного – сотого року.

Де впорадковані могили вояків Перших визвольних змагань?

Де меморіальна табличка на будинку генерального штабу українського війська тих часів?

Де урочисті відкриття табличок на вулицях імені Алмазова, Петріва, Омеляновича-Павленка?

Де ювілейна медаль на честь 100 років українського війська, котру можна було б вручати нинішнім воякам, скажімо, до дня Незалежності? (до слова, медаль “імені” параду встигли наштампувати – а шоб було)?

Де публічна програма урочистих, протокольних, меморіальних заходів, що розплановані на чотири (!) роки вперед? У нас же 100 років авіації, флоту, морської піхоти, Національного банку, Академії наук, уряду…

Де публічні слухання щодо Пантеону героїв?

Де переговори з обласною владою Київщини щодо виділення землі під національне військове кладовище?

Де детально розписана історична політика ( не національної пам'яті, а саме історична політика)?

Де переопрацьована шкільна програма “Захисник Вітчизни”? Півроку воду варять – ККД = 0.

Де переопрацьований курс історії України, з котрого нарешті повикидали радянські штампи й підходи?

Де універсистетський курс “Історія українського війська?”

Де все це?