Насправді значення нового санкційного законодавства виходить за межі його безпосереднього змісту. Це, мабуть, найважливіший документ у світі за останні роки.

По-перше, він виключає навіть теоретичну можливість легалізації результатів загарбницької політики путінської Росії. Якщо закон запрацює, то США ніколи не визнають анексію Криму, а, значить, не визнає і більша половина світу. Політика Росії будь-яким способом домогтися визнання анексії Криму шляхом впливу на вибори та підкупу західних політиків – зазнає повного фіаско.

По-друге, він переводить українське питання в дещо іншу площину. От чому в ЄС так критикують санкції, адже вони стосуються реальних питань і реальних інтересів, а не видимості. У ЄС планували “боротися за суверенітет України” на словах не одне десятиліття, співпрацюючи з Росією в найбільш значимих сферах. Це було б просто та зручно. Тепер “українська проблема” стає і європейською проблемою. Значить, нею доведеться зайнятися серйозно, а не просто “висловлювати занепокоєння”.

По-третє, довкола Росії постає “зона відчуження”, а сам режим Путіна прирівнюють до найодіозніших режимів світу. Значить, можливості “торгуватися з Росією”, намагатися вести політику “ти мені – я тобі” у західних політиків суттєво зменшується.

Звісно, це не вирішить усіх проблем одразу. Однак задає принциповий магістральний напрямок, який не може не вплинути на перебіг історії.

Тому я переконаний, що боротьба ще не завершена, і нас чекає не один сюрприз із увпровадженням цього законодавства.
Адже це рішення важливіше за 10 резолюцій Радбезу ООН і кільканадцять – міжнародних судів.