Перш за все, це абсолютно правильно – ми регулярно затримуємо російських військових, і вони потрапляють у полон. Про їх захоплення не дуже часто повідомляють, оскільки у тому є певна оперативна необхідність. Вони після попереднього допиту відповідними структурами Збройних сил передаються Службі безпеки України, яка вже далі з’ясовує ступінь їх вини, визначає послідовність подальших кроків (тобто затримані потрапляють в оперативну розробку СБУ) і, після слідства, передає справу до суду.

Тому навряд чи є необхідність кожен раз поширювати такі відомості. Що з ними роблять? По-різному, варіантів багато. Також не забуваймо, що є ще певний елемент торгу, коли так само і наші хлопці потрапляють у полон. Тому, якщо є можливість звільнити наших безпечно, у короткій проміжок часу, ми робимо все, щоб їх звільнити.

Проте сказати, що затримання російських військових є додатковим доказом агресії і він нікуди не йде – я категорично проти цього. Вся інформація накопичується, фіксується, протоколюється і у певний час, коли російська влада постане перед трибуналом, це буде включено до доказової бази.

Я хотів би звернути увагу, що зараз затримали так званого добровольця, який не належить до офіційних збройних структур сусідньої держави. Такі випадки також мають місце. Він фактично не є військовослужбовцем Збройних сил Російської Федерації. Він є людиною, яка, можливо, у силу своїх певних переконань чи то за фінансовою необхідністю взяла у руки зброю і перетнула кордон України. Тобто він підлягає засудженню за тероризм і вчинення злочинів на території іншої держави, якщо він дійсно таке вчинив.

Фактично в цьому випадку ми маємо абсолютно просту ситуацію, яка не потребує подальшої розробки. Тут все ясно – людина отримає свій термін.

Якщо підсумувати. Чому “засвітили” цього? Тому що він не належить до збройних сил Російської Федерації, тому все абсолютно зрозуміло – він буде засуджений українським судом.

Чому кожний такий випадок не “засвічують”? Як я казав, часом у цьому є оперативна необхідність, і у тому числі, якщо є можливість обміняти наших хлопців на їхніх (це така “традиція” з 2014 року) – це робиться. Тому що так само як їхні групи працюють на нашій стороні, так само і наші групи “глибокого занурення” працюють і на тій стороні.

Війна продовжується і ми ні в якому разі в даному випадку не постаємо у ролі “жертви”, яка потерпає від ворогів. Ми працюємо, наносимо удари, часом влучні. Часом не дуже. Тому що, вибачте, війна – це така собі “цинічна” робота, зі своїми правилами та законами, і велась не тільки сьогодні, така ситуація існує тисячі років. Ми з цим маємо жити. Такі наші реалії.