Французька тітка, схожа на буфетчицю із райцентру, в інтерв”ю CNN переконувала весь світ, що Майдан у Києві – то був переворот, коли екстремісти скинули законно обраного президента. А про розстріл громадян владою вона не чула, і вважає це вигадкою.

І ця тітка на прізвище Ле Пен мало не стала президентом Франції, яка вважає себе батьківщиною демократії.

У мережах циркулюють два фото цієї Марин – із Путіним та із Рабіновичем. На першому знімку однодумець із Кремля видно ділиться із французькою Машею своїм захопленням Гебельсом, спадщину якого він використовує у гібридній війні із Європою. А на другій картинці уже сама тезка нашої першої леді розповідає Вадиму Зіновійовичу, як її батько вчив глибоко поважати Адольфа Ілозійовича Гітлера.

У 2002 році тодішній кандидат у президенти Франції категорично відмовився йти на дебати із Ле Пен-батьком, оскільки засвітитися поруч із нацистом означало вкрити себе ганьбою в очах нації.

Тепер ця нація обрала дочку Ле Пен у другий тур. Вона була справді за крок до Єлисейського Палацу. Куди рухаєшся, Європо, – з часів взяття Бастилії так гостро не стояло це сакраментальне запитання для західної цивілізації.

Слава Богу, Франція, друга за економічною потугою, і якщо не перша, то й не друга, за цивілізаційною візією, зупинила Європу над прірвою.

Виграв той, про кого ні Франція, ні Європа практично не чула ще рік тому.

Іммануель Макрон – новий президент Франції. Доведеться його знати і впізнавати щонайменше до 2022 року, поки триватиме його перша каденція.

Його перемога – не менш сенсаційна, ніж “штурмом взятий” Дональдом Трампом Білий Дім.

По-перше, новий господар у Парижі ніколи у жодних виборах не брав участі. Майже, як Юлій Цезар, цей Еммануель, – прийшов, побачив, переміг.

По-друге, він не має за собою партії. Хоча номінально був в уряді соціалістів. 60-річний маятник коливання політичної історії у біпартійній ситемі від Помпіду до Міттерана, завмер і більше не вимірює протікання часу в історії Франції.

По-третє, будучи на порозі 40-річчя, Еммануель Макрон – наймолодший правитель Франції з часів Наполеона Бонапарта, з яким його єднає хіба що зріст, – не історичний, а біологічний.

І, насамкінець, Макрон практично помножив на нуль усю європейську профашистську, а значить промосковську братію, яка із перемоги Маші на берегах Сени готувалася взяти Європу за гроші Кремля.

Не секрет, що такі партії, як “Альтернатива для Німеччини” чи австрійська “Партія свободи” своїм ідейним натхненником у минулому вважають Гітлера, а у сучасному – гроші беруть від Путіна.

Крайні праві, як нині ніжно у Європі прийнято називати неонацистів, мають непохитну спільність, – дружать із Москвою.

Тому перемога Макрона показала: Європа – у пошуку змін, але для неї однаково токсичними є як гітлерівське минуле, так і путінське майбутнє.

Дебютант світової політики, яким за визначенням є президент Франції, вартує того, щоб до нього придивитись.

Будучи школярем, закохався у вчительку і одружився на ній, на 24 роки старшій.

Будучи студентом, був учнем культового французького інтелектуала Поля Рікьора. Для мене це добрий знак, коли майбутній президент вчиться жити у філософа, а не у Аліка Грека.

Відтак його наставником став знаменитий західний мислитель, автор блискучої книги “Лінії горизонту”, лідер глобального руху проти планетарної бідності, член Більдербергського клубу Жак Атталі.

Торік Еманнуель Макрон видав книгу, яку назвав “Революція”. Там є таке його кредо “Я мав провали, часом дуже гіркі, але я ніколи не дозволяв собі здаватися”.

Востаннє, доволі давно, у Європі був такий політичний гігант із подібним мотто. Його любить цитувати Юлія Тимошенко. Ніколи не здавайтесь – то сказав Уїнстон Черчіль.

Він не здався ні перед Гітлером, ні перед Сталіним. Для мене могутній британець – головна постать серед тих, котрі відвернули як нацистький, німецький, так і комуністичний, московський, армагеддони.

Василь БАЗІВ, для UAINFO