Багато жителів західних регіонів в останні місяці могли бачити, як їдуть у напрямку кордону лафети зі старими важкими мотоциклами. Куди везуть КМЗ, ІМЗ, МТ «Дніпро» і для чого вони потрібні європейцям?

Тема вивезення ретротехніки в розвинені країни з не дуже розвинених давно вже не нова. Наприклад, на Кубі – відомому заповіднику вінтажних предметів побуту – багато років діє закон, що забороняє вивезення з країни старих автомобілів. Інакше туристи і підприємці за копійки заберуть всі американські дредноути початку 1950-х і країна залишиться без транспорту, пише Автотема з посиланням на Авто24.

На фото приватний двір в польському містечку недалеко від кордону з Україною. Зима 2019 р.

Старовинні раритети з території України вивозять вже давно. Перша хвиля пройшла непомітно в епоху перебудови наприкінці 1980-х. Тоді кілька прибалтійських і німецьких колекціонерів зібрали всі вершки радянської ретротусовки, викупивши і вимінявши на нові “Лади” гоночні боліди зразка 1930-х і броньовані лімузини верхівки третього рейху, які потрапили до нас як трофеї в 1945-му.

Друга хвиля “еміграції” ретротехніки припала на 1990-ті, коли вивезли до Європи чи не всі унікальні екземпляри, які залишились з числа тих же трофеїв часів Другої Світової війни.

Те, що вивозять в наш час, складно назвати раритетами – це лише деякі в первозданному “Москвичі” і “Волги” 1960-х рр., які як масові моделі представляють інтерес для збирачів середньої руки.

Певною мірою виявився цікавим наш рухомий склад для європейських фанів мототехніки. Свого часу в Україні були популярні важкі мотоцикли з опозитними двигунами – “касики” і “Дніпро” виробництва Київського Мотозаводу і “Урали”, зроблені в м. Ірбіт.

Так склалося, що ці мотоцикли з коляскою всі роки випуску залишалися “живими репліками”, оскільки аж до моделей 1990-х років по суті мало відрізнялися від свого прадавнього прототипу – німецького BMW R71 зразка 1935 року. Особливої харизми важким мотоциклам КМЗ і ІМЗ надавав тип двигуна (об’ємом 0,75 і 0,65 л) – рідкісного за нинішніх часів опозитного компонування.

Саме в такій якості наші К-750, К-650 КМЗ, ІМЗ, МТ “Дніпро” цікаві сьогодні фанатам мототранспорту – байкерам, мандрівникам, екстремалам, колекціонерам, всього світу. Забираючи старенькі “опозити» у нинішніх власників за невеликі за європейськими поняттями гроші, вони отримують матеріал для реставрації, тюнінгу, переробки реплік і кастомів у вінтажному стилі. Особливо цінуються нижньоклапанні “касики” ранніх випусків, версії з важільною передньою вилкою і, звичайно ж, модифікації з приводом на колесо коляски.

У Польщі та Німеччині з наших «Дніпро» зроблять чи репліку BMW R71, або культовий байк для виїздів на байкерські тусовки, заміських покатушок та інших розважальних заходів.

Цінність важких мотоциклів з України саме в їх ціні й широкому виборі, адже у нас досі можна купити і М-72 1950-х років, і київські К-750 з нижньоклапанним мотором, і МТ-12/МТ-16 з двома ведучими колесами. У нас ці мотоцикли продаються як звичайні вживані транспортні засоби, малопрактичні з причини зносу, високої витрати палива і дефіциту запчастин – а в розвинутих країнах такі екземпляри давно вже проходять у категорії “ретро” з відповідною надбавкою до ціни.

Крім того, на ціну впливає той факт, що багато старих важких мотоциклів в Україні мають проблеми з документами – через відсутність юридичного власника. Узаконити такий транспортний засіб в Україні офіційно практично неможливо, а в більшості європейських країн цей фактор не має значення, оскільки ретротехника там оформляється за особливою процедурою.

Якщо у вас є незатребуваний мотоцикл МТ “Дніпро”, не поспішайте шукати йому нового закордонного господаря. Ціни, які зараз пропонують за байки- «опозитники» скупники всіх мастей, аж ніяк не високі. А з роками ринкова вартість – та й історична цінність – такого транспорту точно не знизиться. Тому єдине, що варто робити з МТ “Дніпро” або “Уралом” будь-якої моделі – зберігати його максимально дбайливо, зберігаючи оригінальні деталі та автентичність в цілому. Або інший варіант – зайнятися реставрацією, витратити час і гроші, щоб незабаром стати власником музейного примірника – частини культурної спадщини України.