Генеральний прокурор Юрій Луценко подав до Верховної Ради подання на зняття недоторканності з шести депутатів – Андрія Лозового, Олеся Довгого, Євгена Дейдея, Борислава Розенблата, Максима Полякова та Михайла Добкіна, нагадує у своєму блозі на “Новому часі” політолог Петро Олещук.

Наша Генеральна прокуратура пішла традиційним для неї шляхом оптової подачі подань щодо зняття недоторканності. Сенс у тому, що в такій подачі мікшуются одіозні депутати зі провладних фракцій і одночасно якісь опозиційні депутати. Й усе це в цілому має створити середньостатистичне уявлення про неупередженість прокуратури.

Але, як ми бачимо, саме собою представлення ще нічого не означає: одні ігнорують, тоді, як у інших є всі шанси бути задоволеними. І в результаті вся ця неупередженість дає результат, за якого все-таки найбільш одіозні депутати, пов’язані зі владою, не ризикують втратити недоторканність.

Ситуація з Довгим в цьому контексті є найбільш показовою. Ми повинні розуміти, що таких депутатів як Довгий інші нардепи сприймають як частину корпорації. Довгий – представник багатьох поколінь правлячого класу, людина, яка в недалекому минулому мала серйозний вплив у Києві. Фактично, для більшості депутатів він свій. І вони розглядають виклики депутатам калібру Довгого як потенційний виклик для себе.

Наше суспільство значною мірою корпоратизоване. У нас, як у феодальному суспільстві, домінують корпорації і корпоративне мислення. Причому домінує і на рівні пересічних громадян, а не тільки депутатів. Всі себе мислять не громадянами, а членами певних корпорацій – професійних, соціальних та інших. Ми, наприклад, читаємо про те, що постраждали права учасника АТО. І при цьому всі акцентують увагу на тому, що він учасник АТО, а не просто громадянин, і всі громадяни мають певні права та обов’язки. Корпоративне мислення міцно засіло на всіх рівнях українського суспільства, і я не думаю, що когось повинно сильно здивувати, що депутати теж мислять себе правлячою корпорацією і розглядають представників цієї корпорації як своїх. А захист своїх – це захист себе.

І в той же час ми бачимо, що найбільші шанси позбутися недоторканності й постати перед судом у тих депутатів, які до цієї корпорації не належать і, на думку більшості депутатів, є випадковими людьми. На зразок того ж Мельничука, Мосійчука. Лозовий, до речі, теж багатьма розглядається як випадкова людина.

У той же час депутатів, які так чи інакше до цієї корпорації належать, ніхто або взагалі не позбавляє недоторканності, або дає можливість втекти з країни, як, наприклад, Онищенкові або Клюєву.