З одного боку, цьогорічний саміт Україна-ЄС дуже успішний. Уперше за багато років він підвів риску під дуже серйозними досягненнями – отриманням безвізу і повною ратифікацією угоди про асоціацію. Україна йшла до цього дуже багато років, і не можна применшувати значущість цих результатів.

Але з іншого боку, голова Європейської ради Дональд Туск, президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер і президент України Петро Порошенко за підсумками саміту не зробили традиційну спільну заяву, в якій мало йтися про перспективи членства України в ЄС. Причина – цю згадку раніше заблокували Нідерланди. І це нам говорить про відсутність згоди сторін щодо горизонту планування.

Україна констатувала успіх, але тепер починаються дискусії: “А що далі?” Звісно, ми продовжуємо виконувати угоду про асоціацію – і в нас ще дуже багато роботи. Але перший етап виконано, і тут виявляється, що у сторін немає спільного розуміння щодо планів на майбутнє.

Дискусія про членство України в ЄС є частиною дискусії про майбутнє Європи. А ця дискусія в Євросоюзі тільки-но стартує, тому у сторін немає відповідей на базові питання. І все це на тлі виходу Британії з ЄС, складних виборів у європейських країнах та загроз, які з них випливають.

Сьогодні такі прості, здавалося б, слова про європейські наміри України вже важко вимовити. І це попри те, що перспективи України в ЄС прописані в преамбулі угоди про асоціацію, багатьох попередніх документах, і попри те, що ці згадки лунали з вуст європейських політиків раніше.

Відсутність спільної заяви лідерів Євросоюзу – це частковий індикатор невизначеності всередині ЄС. Ще дуже багато чого доведеться перезапускати, переосмислювати, і тому сьогодні Україні важко вимагати навіть тієї позиції, яка була типовою для Європи ще кілька років тому.

Однак, драматизувати це питання не варто. Так, сторони проявили принциповість – Нідерланди, а слідом за ними Німеччина та Франція заблокували важливу для України заяву. Але це нормально, хоча і змусило наших партнерів на рівні керівників інституцій ЄС відчувати себе невпевнено.

Вони не можуть навіть вголос від імені Європи вимовити ті речі, проти яких виступили деякі країни-члени ЄС, навіть незважаючи на те, що вони лунали від імені Євросоюзу раніше. Сьогодні Туск був змушений згадати про європейські наміри України, проте наголосив на тому, що це була його особиста думка, і це теж безпрецедентні речі.

Зрозуміло, що перед Україною новий серйозний етап. Ми досягнули попередньої мети, реалізували те, що було на порядку денному протягом останніх 5-10 років. Тепер нам доведеться боротися за новий порядок денний. Доведеться доводити, що ми маємо право на своє бачення і хочемо, щоб його поділяли. І це непросто.

Нам є від чого відштовхуватися, нам просто треба буде виконувати те, що вже прописано. Насамперед, це угода про асоціацію. Водночас ми можемо вести наступальну дипломатичну роботу для того, щоб не дати відкотити ситуацію назад і не дозволити нікому вирішувати майбутнє України замість неї.

Спільна заява – це лише обгортка. Навіть якби вона була – це не зняло б усіх проблем. А проблеми полягають в тому, що у багатьох країнах Європи дуже нервово ставляться до будь-яких натяків на подальше розширення ЄС. Політики бояться програти вибори, тому що ідея розширення не є популярною.

Отже, те, що сталося на цьогорічному саміті – це індикатор кризовості, насамперед, всередині Євросоюзу. Йому не вистачає визначеності і стратегічного бачення. Це історичний момент, який Україні треба брати до уваги і з огляду на нього вибудовувати свою принципову дипломатичну лінію.