Ще раз щодо підтримки ветеранських організацій.

У контексті подій 9 травня на кшталт “клонів” московських “безсмертних полків” в Україні, гадаю, питання державної підтримки заходів ветеранських організацій набуло ще більшої актуальності.

Якраз отримав відповіді на свої депутатські звернення та запити від міністра соцполітики та керівництва Державної служби у справах ветеранів та учасників АТО. Зокрема, мене цікавило питання критеріїв, за якими здійснюється відбір для фінансування цих організацій.

Що зрозуміло з відповідей:

– торік підтримка ветеранських організації зросла вдвічі: з 9,807 млн грн 2015 року до 19,807 млн грн у 2016-му; в масштабах держбюджету кошти не вражають, але й не мізерн – за них можна зробити купу і позитивних для держави та суспільства, і, м’яко кажучи, не дуже гарних справ;

– як таких критеріїв відбору ветеранських організацій для державного фінансування в Україні не існує. Тобто теоретично будь-яка організація (за участю ветеранів “чого-небудь”) може обізвати себе ветеранською і вимагати підтримки з держбюджету. А за ці “ветеранські” кошти проводити будь-які заходи, які, наприклад, до військово-патріотичного виховання чи взагалі якоїсь “військово-суспільної” теми не мають жодного стосунку. Або мають, але грають не на зміцнення національної безпеки та оборони України, а проти них (що ми й бачили 9 травня).

При цьому неможливо висувати будь-які звинувачення до керівництва державних структур, які відповідають за фінансування цих організацій – вони діють у рамках закону. Проблема в самому законодавстві, в якому не прописані ті самі критерії відбору організацій та чітко не обумовлена спрямованість заходів і проектів, які можуть фінансуватися за рахунок держбюджету. Тож цю “ветеранську” помилку слід виправляти, й негайно. В іншому випадку Україну так і будуть кошмарити московські “безсмертні полки” – причому за рахунок самих українців.