Не встигло висохнути чорнило під декларацією про стратегічне партнерство з Грузією, як невтомний у безперспективних справах Петро Олексійович заходився оживляти відносини з іншим стратегічним партнером України – Білоруссю.

Чесне слово, я не знаю, як це все укладається в головах офіційних теоретиків зовнішньої політики України – понад двадцять стратегічних партнерів, включно з Білоруссю, Росією, Китаєм…

А якщо чесно, то я точно знаю, що це не укладається в головах навіть офіційних теоретиків зовнішньої політики України. Тому будь-хто, хто цікавиться тематикою глибше за прес-релізи Банкової може знайти на сайті дуже офіційного Національного інституту стратегічних досліджень невелику записку на тему стратегічного партнерства, другий пункт якої починається словами “в українській зовнішній політиці поняття стратегічного партнерства ще досі не отримало остаточного змістовного наповнення”.

Природно, що ніякого стратегічного партнерства з державою, яка не визнає територіальної цілісності України, є несамостійною, а також союзником держави, з якою Україна веде війну, бути не може. Єдине стратегічне, що поєднує на сьогодні Україну і Білорусь, – це стратегічне суперництво.

Звичайно, це не означає, що ми не можемо торгувати. Але це точно ставить під сумнів доцільність пафосних візитів.

Але жити по-новому, значить жити по-новому.

На рівні емоцій – прикрашений прапором Білоруської РСР, який через психо-політичну загальмованість О.Лукашенка залишається прапором сучасної Білорусі, Майдан Незалежності виглядає для мене як глумління над жертвами Революції Гідності і російської агресії.

Але хіба такі тонкі матерії коли цікавили Порошенка чи міського очільника Кличка?

Очікуємо подальшого падіння… Напевно далі слід чекати візиту стратегічного партнера Володимира Путіна.